Психологічні перформанси рекламного чарівника: рецензія на «Рекламу Аведона»
Як один із експертів «Книжки року», у своєму власному рейтингу поставив «Рекламу Аведона» (К.: ArtHuss, 2025) на перше місце. >>
Дмитро Дідоренко.
Сорок картин до власного сорокаріччя. Харківський художник Дмитро Дідоренко все продумує до дрібниць. Деталі спрацьовують як цілісний образ, в якому немає нічого зайвого: центр міста, гігантський рекламний баннер, розкішні набори листівок, стовпище телекамер. Словом, успішний буржуазний художник, який може собі дозволити навіть таку розкіш, як персональна виставка у престижній міській галереї. Його роботи виконані у схожій манері — ти ніби вже все побачив, але раптом виринає десь із глибини полотна якась прихована деталь, і знайомство з картиною починається спочатку.
Організатори виставки довго думали над тим, в якій послідовності розмістити картини Дмитра у залі. Якщо піти за традиційною логікою, то початком експозиції мали б стати роботи раннього періоду художника, коли він ще бачив світ. Але згодом таки відкинули стереотипи і призначили на стартову роль картину, створюючи яку, Дмитро вчився бути художником заново.
Перемога над темрявою вже принесла Дмитру пишний лавровий вінок у формі диплома, медалі й статуетки «Ніка» від Міжнародного клубу рекордсменів і премію імені Куїнджі. Його ім’я занесено до Книги рекордів планети та Золотої енциклопедії «Образотворчі художники всіх часів та народів», що видається у Німеччині. Він також удостоєний звання художника ІІІ категорії Світового класу, є членом Міжнародної Федерації при ЮНЕСКО «Художники–графіки Росії». За свої сорок років він створив майже тисячу повноцінних картин і брав участь у понад сорока виставках, левова частка з яких були персональними.
Директор харківського Художнього музею Валентина Мизгіна каже, що мистецтвознавці найбільше цінують у роботах художника Дідоренка його вміння відчувати і бачити світло. «А коли я їм кажу, що він не бачить, то просто не вірять. Життя ніби підготувало Дмитру долю людини, яка, у кращому випадку, збирає на заводі електричні вимикачі. Але він був і залишається художником».
Коли Дмитро зрозумів, що фарба сильніша за суцільну темряву, він створив власну техніку «конструювання» картин. «Вона дозволяє вирішувати проблеми колористики і бачення кольору, — говорить Дмитро, — не порушуючи законів композиції. Саме тому нею можна оволодіти навіть за повної відсутності зору». Для цього Дмитро ділить творчий процес на два етапи. Спочатку бере до рук ножиці та клей і створює скрупульозну систему лекал. А потім складає кольори найрізноманітніших тональних варіантів і наносить фарби на підготовлену поверхню. Такий собі гурток умілі руки, після якого щемлять поколоті пальці й важко розігнути спину. Але всі витрати виробництва у вигляді поту, бруду і крові, за словами художника, повинні залишатися у мисці з водою, де він миє пензлі. На полотно ж переходить лише чиста думка, без комплексів і болю. Таку роботу неможливо повторити, скопіювати або переплутати з картиною іншого митця. У Дмитра Дідоренка — власний стиль, випрацюваний, як він сам говорить, через суворий збіг обставин та безнадійність.
Найяскравіші кольори грають сотнями відтінків. Доля не змусила Дмитра малювати по білому чорним. Його веселкові полотна стійко асоціюються зі світлом, яке буває тільки в душі і по той бік реальності. Такі роботи коштують дорого, ніколи не перетворюються на залежаний товар і здатні прогодувати себе. У якості презенту — свобода вибору сюжету і форми, які замовник довіряє наперед лише тому художнику, в якого вірить. «Досягнувши такого рівня, — каже Дмитро, — можна малювати все, що завгодно. Не ти шикуєшся по сюжет у чергу, а сюжет до тебе. Вони сипляться, мов яскраві соковиті перезрілі яблука. Кризи зображення немає. І не передбачається».
Художник Дідоренко не любить простих рішень мистецьких проблем. Він весь у дрібних деталях, тонких нюансах, просторових експериментах. «Я хочу, аби мої картини задавали запитання, — каже він, — аби глядач після знайомства з ними відчував себе багатшим, розумнішим. Картина не одразу повинна пускати в себе, інакше вона буде схожа на привокзальну повію».
У картинах Дмитра завжди видно більше, ніж можна побачити. Не сприйняте компенсується прочитаним — кожну роботу він супроводжує окремим філософським трактатом на задану фарбами тему. Колись, мабуть, Дідоренко дозволить собі побувати ще й письменником. «Можна відправитися в дорогу, навіть не вибираючи шлях, — пише він біля картини «Новий день». — Вітер дожене і зустріне. І дорогу здолає той, хто йде».
Як один із експертів «Книжки року», у своєму власному рейтингу поставив «Рекламу Аведона» (К.: ArtHuss, 2025) на перше місце. >>
Монету у формі писанки випустив Королівський канадський монетний двір. Авторами дизайну стали канадець українського походження Дейв Мельничук – член Українського музею Канади у Торонто, та Стівен Розаті. >>
Коаліція дієвців культури зауважує очевидну тенденційність у призначенні Ігоря Гладуна на посаду генерального директора Державного підприємства «Національний центр Олександра Довженка», яке відбулося 3 березня 2026 року рішенням Державного агентства України з питань кіно. >>
Рівно 77 років тому - 4 березня 1949 року народився Володимир Івасюк, композитор, який відкрив усьому світу красу і мелодійність українських пісень, прищепив любов співати українською. >>
Я дозволила собі перефразувати слова героїні драми Лесі Українки «Лісова пісня» Мавки. Бо саме так хочеться сказати про Тараса Шевченка – знаного українця, але разом з тим велета духу, відомого >>
Історією посягання на культурну цінність, пошуку й успішного результату називають виставковий проєкт «У світлі Караваджо. Порятунок. Дослідження. Реставрація». >>