Минулого тижня в Білорусі закінчилися два закритих судових процеси. Перший — у справі про побиття співробітниками КДБ голови комітету державного контролю Зенона Ломатя. Другий — у звинуваченні в корупції співробітника адміністрації президента Володимира Холода.
Слід сказати, що закриті процеси для Білорусі — не дивина. Хоч здебільшого без присутності преси судять опозиціонерів. А от закритість судів над державними функціонерами не зовсім зрозуміла, адже влада зацікавлена продемонструвати, що «перевертні в погонах» отримали на горіхи. Пояснення знаходить політолог Олександр Федута: «Тоді би прокуратура змушена була сказати у суді, що всі телефонні дзвінки в адміністрації президента Лукашенка прослуховуються, а КДБ може безперешкодно шпигувати за такими високопосадовцями, як голова Комітету держконтролю». Відтак суспільство збурилося б, адже коли за такими «шишками» невпинно стежать, то що говорити про «простих смертних», розмірковує експерт.
Утім аналізуючи згадані суди, можна дійти виновку і про внутрішні суперечності поміж білоруською номенклатурою. Очевидно, «свої» карають «своїх», але не бажають виносити сміття з хати. Так, стеженням за Ломатем конкуренти з владного середовища, ймовірно, хотіли налякати його за надто ретельне розслідування Держкомітетом фактів незаконного привласнення чиновниками земель у природоохоронній зоні. Абсолютно загадковим лишається і сюжет шпигування: навіщо, здавалося б, замовленим нишпоркам нападати з кулаками на високопоставленого члена Радбезу?! Стосовно ж справи Холода, котрий працював заступником начальника головного ідеологічного управління адміністрації Лукашенка, то суспільство так і не довідалося, які хабарі й за що він брав.
Навіть після виголошення вироків (двом нападникам на Ломатя дали різні терміни ув’язнення, ще двох позбавили військових звань, а Холод отримав 8 років суворого режиму) суспільству нічого не ясно. Чорні плями у цих закритих справах лякають незбагненністю.