Знесення помешкань житлового фонду, аварійність якого досі лише констатували «мерські» чиновники кількох поколінь, стало реальністю: на вулиці Аматорській Заводського району від кількох «доісторичних» бараків лишилися купи будівельного сміття. Після того як мешканці 47 квартир переїхали на вулицю Алмазну. Зведений тут будинок № 67, на тлі згадки про «рідний», видається новоселам розкішним палацом: пластикові вікна, сучасна сантехніка, мідна електропроводка... Кошторис новобуду «з’їв» майже 14 мільйонів бюджетних гривень, з яких більш як вісім «лимонів» було виділено з державної казни, а решту «нашкребли» у міській.
Зроблене — не половина, а лише відсотка три справи: у Запоріжжі зачекалися гідного людини житла ще майже 1200 сімей. За інформацією прес–служби міської ради, на черзі знесення бараків не лише на Аматорській, а й на Реактивній, Орджонікідзе, Поліській та інших вулицях обласного центру. Поруч із заселеною п’ятиповерхівкою будівельники вже споруджують ще одну, по заселенні якої наступного року буде закладено третій будинок.
Оптимістично налаштований міський голова Запоріжжя Євген Карташов. Він певен, що після 2012 року мешканці споконвіку проблемного мікрорайону Павло–Кічкас уже лише згадуватимуть свої аварійні «дахи над головою» як страшний сон. Адже ці бараки будували ще в 1945—47 роках як тимчасове житло для робітників заводів району. Насправді ж люди прожили в них понад 60 років. Мер пообіцяв, що міська влада зробить максимум для того, аби мінімізувати часову дистанцію між дебютним і наступним переселенням «приречених на новосілля» сімей. В. о. віце–прем’єр–міністра Володимир Рибак повідомив, ніби для спорудження соціального житла в держбюджеті України на 2008 рік Кабмін передбачив 700 мільйонів гривень, і пообіцяв, що принаймні 25 із цих мільйонів, після прийняття держбюджету парламентом, буде перераховано до казни Запоріжжя. Допомога не вельми солідна, якщо зауважити, що для спорудження на Павло–Кічкасі дев’яти висотних, у 9—12 поверхів, будинків площею 64 тисячі кв. метрів необхідно 250 мільйонів. Відтак для виконання чотирирічної програми відселення з бараків мерія має намір задіяти кошти й інвесторів. У міськуправлінні архітектури і містобудування пояснили, чому сучасне житло будуватимуть на місці аварійних бараків: «Передовсім з огляду на близькість мікрорайону до промислових гігантів».
Спорожнілі двоповерхівки відразу ж зруйнували, аби їх не захопили самосели–безхатченки. За словами голови держадміністрації Заводського району Олександра Бірюка, спершу людям дозволили забрати все, що придатне для використання — металоконструкції, шифер, столярку, а вже потім запрацювала замовлена в облуправлінні МНС спецтехніка. Чому для руйнації не задіяли традиційні «баби»? З’ясувалося, що тільки переобладнані танки здатні зруйнувати аварійні, однак надто міцні бараки сталінських часів!
Комунальники бідкаються з приводу того, що надто дорого нині не тільки будувати, а й руйнувати і зачищати територію. Завідувач відділу комунального господарства Заводської райдержадміністрації Юрій Кулак підрахував, що лише відключення і перенесення діючих комунікацій обійдеться у п’ятсот із лишком тисяч гривень, ще двісті тисяч потрібно для вивезення будівельного сміття. Саме з останнім, підчищенням, до речі, стався скандал «районного масштабу». Позаяк грошей катма, вирішили залишки бараків — трухняві колоди, дранку і штукатурку — спалювати на місці. Їдкий смердючий дим так почав дошкуляти мешканцям мікрорайону, що вони засипали владу та санепідемстанцію скаргами. Юрій Кулак запевнив, що надалі будсміття будуть усе ж таки вивозити. Коли ж для цього знайде кошти районна влада — хіба що міська знає. Бюджетом поточного року такі витрати не передбачені, а поточне коригування видатків — прерогатива депутатів міськради.