Ці пальчики не оближем!

      Навряд чи могли здогадуватися доісторичні люди, які залишили на стінах печер у Мексиці та Франції малюнки кисті руки із зображенням папілярних візерунків, що через деякий час їх спостереження переростуть у цілу науку під назвою дактилоскопія. Швидше за все, не могли пророкувати таке майбутнє своїм звичаям і стародавні ассірійці, єгипняни, китайці, японці, які використовували відбитки пальців як особисту печатку під час укладання різних угод. Можливо, і англієць Вільям Гершель, який у 1877 році заявив про відкриття цього нового методу ідентифікації людини, не уявляв собі масштабів застосування дактилоскопії у світі.

      Уперше з метою індентифікації людей та реєстрації злочинців такий метод був введений наприкінці XIX століття у кримінально-розшукових закладах Британської Індії, і поступово, вже на початку ХХ століття, — у Бразилії, Чилі, Болівії, Перу, Бельгії, Австрії, Німеччині, інших країнах.

      Тому слід віддати належне далекоглядності реєстратора Київської розшукової поліції Георгія Михайловича Рудого, який у січні 1904 року організував першу на території України дактилоскопічну установу і за активну діяльність у цій сфері отримав честь називатися «батьком української дактилоскопії». У створеному ним дактилоскопічному бюро лише за перший рік його існування залишили свої «пальчики» майже 2 тисячі осіб.

      Щоправда, у радянський період у цій сфері розпочався певний спад: після жовтневого перевороту були ліквідовані поліцейські кримінально-реєстраційні заклади, припинили діяльність кабінети судової експертизи. Але вже на початку 20-х років діяльність учених і практиків в Україні поновилася, в Центральному управлінні карного розшуку почав функціонувати науково-технічний відділ, до складу якого входило і реєстраційно-дактилоскопічне відділення. А вже, скажімо, в 1958 році, за даними оперативно-слідчої практики органів міліції Української РСР, майже 35 відсотків становили дактилоскопічні експертизи та дослідження.

      Протягом останніх десятиліть в Україні, як і в усьому світі, почали використовувати автоматизовані дактилоскопічні пошукові системи. Піонерами в напрямі створення єдиних масивів дактилоскопічної інформації є Німеччина, Ізраїль, Швейцарія, Франція, Угорщина. В Україні перші автоматизовані системи було введено у 1989 році в п'яти регіонах. Сьогодні ж вони функціонують в усіх підрозділах експертної служби МВС України.

      Як зазначає начальник Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України генерал-лейтенант міліції Іван Красюк, проведена робота з автоматизації дактилокартотек та слідотек дозволила лише в минулому, 2003, році встановити понад 2 тисячі осіб, причетних до скоєння злочинів. Узагалі ж упродовж останніх років кількість злочинів, розкритих за допомогою «пальців», у тому числі й вчинених у минулі роки, зросла майже втричі.

      З їх же допомогою нині встановлюють і особи невпізнаних трупів, громадян, що пропали безвісти, раптово померли, стали жертвами катастрофи чи стихійного лиха. У 2003 році працівниками експертної служби МВС України було встановлено понад 1,5 тисячі таких осіб.

      Узагалі ж протягом минулого року фахівцями служби було виконано близько 85 тисяч дактилоскопічних експертиз та понад 66 тисяч досліджень, що становить, відповідно, 38,4 % та 20,2 % від загальної кількості експертиз і досліджень, виконаних працівниками експертної служби МВС України.

      І досі ця галузь криміналістики залишається найбільш розповсюдженим видом експертних досліджень, адже серед різноманітних слідів, що вилучають з місць вчинення злочинів, більш як 50 відсотків становлять саме сліди рук.

Анатолій КОСОГОВСЬКИЙ.