16 вересня 2002-го. Це лише квiточки. (Фото з архiву «УМ».)
Про це ще мало говорять у масах, але цього вже дуже боїться влада, бачачи, що трапилося в Грузії. Ідеться про нуртування в жерлі опозиції планів підняти народ на потужний виступ. І якщо з літа 2002 року всі чекали 16 вересня як проби сил прихильників «четвірки» і перед Українським домом тоді зібрався стотисячний мітинг, то тепер ідеться про значно більшу кількість протестантів, і не лише у вигляді мітингу за принципом «постояли й розійшлися», і навіть не тільки в наступальній формі демонстрацій. Головне, що змушує ставитися до цих анонсів серйозно, — це час. Політичний момент року виборів, коли є підстави гадати, що цих самих планових всенародних виборів не буде. Голос вулиці, про яку говорять навіть найкомпромісніші опозиційні лідери, — це відповідь на 276 піднятих більшовиками рук за політреформу в першому читанні. Чи буде їх 300 включно з ногами, хвостами тощо в другому? Своє право обирати мають заявити принаймні по тисячі демонстрантів на кожного депутата більшості — учасника повзучого конституційного перевороту.
Минулотижнева розмова Віктора Андрійовича з Леонідом Даниловичем на Банковій фактично нічого не міняє в цих очікуваннях. Є привід вважати, що Ющенко не повірив у запевняння Кучми в тому, що він організує прямі загальнонародні вибори наступного Президента. Якщо так, то навіщо всі ці силові афери з ламанням через коліно, пов'язані з політреформою? Тому оргкомітети «Нашої України», БЮТі та СПУ вже творяться. «Влада — поки поганий учень. А кращим учителем демократії завжди був народ... Терпіння нашого народу не нескінченне. Українців доводиться довго запрягати, але вже як поскачуть...» — говорить у суботньому інтерв'ю «Дзеркалу тижня» шанований депутат із фракції «НУ» Іван Плющ. Лави противників нинішнього гаранта змикаються тісніше.
«Поки конкретні політичні рішення керівників опозиційних сил ще на стадії підготовки, ми вже працюємо на, так би мовити, молодіжному рівні, — каже в розмові з журналістами «УМ» депутат від Соцпартії Юрій Луценко, який має багатий досвід організації виступів «України без Кучми» в першій половині 2001 року. — Почали безпосередню підготовку до акцій із залученням широких мас студентства, молоді я, Чорновіл і Кириленко з «Нашої України», інші люди. Це буде наче передовий загін «дорослого» війська».
«Серед наших депутатів не було фактично нікого, хто не вважав би, що тепер немає іншого виходу, крім як збирати людей і виводити їх на вулиці», — розповів про сенс розмов у фракції «Нашої України» одразу після завершення 4-ї сесії ВР депутат Микола Кульчинський, голова полтавської організації Народного руху України. Ще одне підтвердження серйозності намірів опозиції щодо організації акцій громадянської непокори — той факт, що зараз їх береться організовувати передусім саме «Наша Україна». Два роки тому блок Ющенка не надто виставляв себе як опозиційний, фактично йшов у фарватері лівих та БЮТівців, котрі рвалися на маніфестації, а тепер «ющенківці» більш ніж радикалізовані. Адже йдеться про те, що для «НУ» є принциповим — можливість зриву виборів-2004. Зайве підтвердження рішучості «наших» використовувати методи активного опору — це оголошення про те, що «НУ» блокуватиме й відкриття 5-ї сесії парламенту, який не схиляється до відмови від результатів голосування за «проект-4105».
Постає питання, як повстане народ, якщо, скажімо, ані в день «ручного» голосування в парламенті 24 грудня, ані у день оголошення вердикту Конституційного Суду про можливий третій термін правління Кучми під цими установами не спостерігалося фактично жодних пікетів. «Ніхто не «почухався», бо не було заклику, — пояснюють «УМ» співрозмовники з числа парламентаріїв. — Насправді ж люди проклинають їх! Звичайно, нам потрібен час (принаймні місяць-півтора), протягом якого треба провести чітку організаційну роботу. Зібрати 200—250 тисяч жертовних людей у Києві не проблема. Навіть якби не йшлося про соціальні аспекти невдоволення. А, зауважте, початок року дав багату поживу і в сенсі знущальницького «підвищення» пенсій та мінімальних зарплат, подорожчали ліки, предмети гігієни, багато інших товарів та продуктів, нерухомість стала ще недоступнішою... Головне — лише розумно направити невдоволених. Сьогодні вже всі розуміють, що далі шукати компромісів більше нікуди. Влада, яка доводить депутатів до такого голосування, як 24 грудня, й водночас лізе до народних кишень, аби назбирати грошей собі на вибори, — це влада нелегітимна».
Всенародне організоване обурення можливе не тільки у столиці, а й у багатьох областях. Полтавець Микола Кульчинський зауважує: «Коли до якоїсь міськдержадміністрації підходить кілька тисяч людей, для тих, хто в ній сидить, це дуже неприємно. І якщо я цих людей під стіни привів, то тільки від мене залежить, чи підуть вони захоплювати адміністрацію, чи ні». Напрошується висновок: стоянням під стінами справа цього року не обмежуватиметься. І так, як було в Мукачевому, де насадили есдеківського «в.о.» мера й прикрили його «беркутівцями», скрізь не буде.
Депутати говорять і про організацію всеукраїнського страйку, хоча скептично ставляться до можливості його проведення. Але до профспілок збираються йти все одно. «На початку 90-х нам же вдавалися організовані страйки в регіонах. Причому страйкували тоді саме з вимогами змінити місцеву владу, розігнати обком партії тощо, — зазначає Кульчинський. — А зараз, наприклад, чим не причина для страйку — подорожчання памперсів? Ну добре, Янукович вчасно схаменувся — і на памперси ПДВ скасували, але ж не тільки в них річ!»
Гаразд, якщо йдеться про «грузинський варіант» із масовими маніфестаціями, але без кровопролиття, то у Тбілісі міліція перейшла на бік народу. А як поведуться вітчизняні «орли»-служаки? Адже ми вже маємо досвід побиття 9 березня 2001-го. На це в опозиційних політиків теж є оптимістична відповідь: будь-яке насильство з боку влади однозначно стане її кінцем. Хвиля народного обурення вже така велика, що достатньо невеликого поштовху, аби вона змела на своєму шляху всіх князьків із замашками диктаторів.
Загальний висновок: розуміючи, що українська влада готує другу Білорусь, відступати назад уже не можна. Штаби працюють — готують «український варіант». Відступати справді нікуди, хоча спротив буде шалений. Але ж ідеться не про бажання однієї людини бути обраною, а про прагнення мас не бути позбавленими права вибирати на довгі роки.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
