Про це ще мало говорять у масах, але цього вже дуже боїться влада, бачачи, що трапилося в Грузії. Ідеться про нуртування в жерлі опозиції планів підняти народ на потужний виступ. І якщо з літа 2002 року всі чекали 16 вересня як проби сил прихильників «четвірки» і перед Українським домом тоді зібрався стотисячний мітинг, то тепер ідеться про значно більшу кількість протестантів, і не лише у вигляді мітингу за принципом «постояли й розійшлися», і навіть не тільки в наступальній формі демонстрацій. Головне, що змушує ставитися до цих анонсів серйозно, — це час. Політичний момент року виборів, коли є підстави гадати, що цих самих планових всенародних виборів не буде. Голос вулиці, про яку говорять навіть найкомпромісніші опозиційні лідери, — це відповідь на 276 піднятих більшовиками рук за політреформу в першому читанні. Чи буде їх 300 включно з ногами, хвостами тощо в другому? Своє право обирати мають заявити принаймні по тисячі демонстрантів на кожного депутата більшості — учасника повзучого конституційного перевороту.
Минулотижнева розмова Віктора Андрійовича з Леонідом Даниловичем на Банковій фактично нічого не міняє в цих очікуваннях. Є привід вважати, що Ющенко не повірив у запевняння Кучми в тому, що він організує прямі загальнонародні вибори наступного Президента. Якщо так, то навіщо всі ці силові афери з ламанням через коліно, пов'язані з політреформою? Тому оргкомітети «Нашої України», БЮТі та СПУ вже творяться. «Влада — поки поганий учень. А кращим учителем демократії завжди був народ... Терпіння нашого народу не нескінченне. Українців доводиться довго запрягати, але вже як поскачуть...» — говорить у суботньому інтерв'ю «Дзеркалу тижня» шанований депутат із фракції «НУ» Іван Плющ. Лави противників нинішнього гаранта змикаються тісніше.
«Поки конкретні політичні рішення керівників опозиційних сил ще на стадії підготовки, ми вже працюємо на, так би мовити, молодіжному рівні, — каже в розмові з журналістами «УМ» депутат від Соцпартії Юрій Луценко, який має багатий досвід організації виступів «України без Кучми» в першій половині 2001 року. — Почали безпосередню підготовку до акцій із залученням широких мас студентства, молоді я, Чорновіл і Кириленко з «Нашої України», інші люди. Це буде наче передовий загін «дорослого» війська».
«Серед наших депутатів не було фактично нікого, хто не вважав би, що тепер немає іншого виходу, крім як збирати людей і виводити їх на вулиці», — розповів про сенс розмов у фракції «Нашої України» одразу після завершення 4-ї сесії ВР депутат Микола Кульчинський, голова полтавської організації Народного руху України. Ще одне підтвердження серйозності намірів опозиції щодо організації акцій громадянської непокори — той факт, що зараз їх береться організовувати передусім саме «Наша Україна». Два роки тому блок Ющенка не надто виставляв себе як опозиційний, фактично йшов у фарватері лівих та БЮТівців, котрі рвалися на маніфестації, а тепер «ющенківці» більш ніж радикалізовані. Адже йдеться про те, що для «НУ» є принциповим — можливість зриву виборів-2004. Зайве підтвердження рішучості «наших» використовувати методи активного опору — це оголошення про те, що «НУ» блокуватиме й відкриття 5-ї сесії парламенту, який не схиляється до відмови від результатів голосування за «проект-4105».
Постає питання, як повстане народ, якщо, скажімо, ані в день «ручного» голосування в парламенті 24 грудня, ані у день оголошення вердикту Конституційного Суду про можливий третій термін правління Кучми під цими установами не спостерігалося фактично жодних пікетів. «Ніхто не «почухався», бо не було заклику, — пояснюють «УМ» співрозмовники з числа парламентаріїв. — Насправді ж люди проклинають їх! Звичайно, нам потрібен час (принаймні місяць-півтора), протягом якого треба провести чітку організаційну роботу. Зібрати 200—250 тисяч жертовних людей у Києві не проблема. Навіть якби не йшлося про соціальні аспекти невдоволення. А, зауважте, початок року дав багату поживу і в сенсі знущальницького «підвищення» пенсій та мінімальних зарплат, подорожчали ліки, предмети гігієни, багато інших товарів та продуктів, нерухомість стала ще недоступнішою... Головне — лише розумно направити невдоволених. Сьогодні вже всі розуміють, що далі шукати компромісів більше нікуди. Влада, яка доводить депутатів до такого голосування, як 24 грудня, й водночас лізе до народних кишень, аби назбирати грошей собі на вибори, — це влада нелегітимна».
Всенародне організоване обурення можливе не тільки у столиці, а й у багатьох областях. Полтавець Микола Кульчинський зауважує: «Коли до якоїсь міськдержадміністрації підходить кілька тисяч людей, для тих, хто в ній сидить, це дуже неприємно. І якщо я цих людей під стіни привів, то тільки від мене залежить, чи підуть вони захоплювати адміністрацію, чи ні». Напрошується висновок: стоянням під стінами справа цього року не обмежуватиметься. І так, як було в Мукачевому, де насадили есдеківського «в.о.» мера й прикрили його «беркутівцями», скрізь не буде.
Депутати говорять і про організацію всеукраїнського страйку, хоча скептично ставляться до можливості його проведення. Але до профспілок збираються йти все одно. «На початку 90-х нам же вдавалися організовані страйки в регіонах. Причому страйкували тоді саме з вимогами змінити місцеву владу, розігнати обком партії тощо, — зазначає Кульчинський. — А зараз, наприклад, чим не причина для страйку — подорожчання памперсів? Ну добре, Янукович вчасно схаменувся — і на памперси ПДВ скасували, але ж не тільки в них річ!»
Гаразд, якщо йдеться про «грузинський варіант» із масовими маніфестаціями, але без кровопролиття, то у Тбілісі міліція перейшла на бік народу. А як поведуться вітчизняні «орли»-служаки? Адже ми вже маємо досвід побиття 9 березня 2001-го. На це в опозиційних політиків теж є оптимістична відповідь: будь-яке насильство з боку влади однозначно стане її кінцем. Хвиля народного обурення вже така велика, що достатньо невеликого поштовху, аби вона змела на своєму шляху всіх князьків із замашками диктаторів.
Загальний висновок: розуміючи, що українська влада готує другу Білорусь, відступати назад уже не можна. Штаби працюють — готують «український варіант». Відступати справді нікуди, хоча спротив буде шалений. Але ж ідеться не про бажання однієї людини бути обраною, а про прагнення мас не бути позбавленими права вибирати на довгі роки.