Про це ще мало говорять у масах, але цього вже дуже боїться влада, бачачи, що трапилося в Грузії. Ідеться про нуртування в жерлі опозиції планів підняти народ на потужний виступ. І якщо з літа 2002 року всі чекали 16 вересня як проби сил прихильників «четвірки» і перед Українським домом тоді зібрався стотисячний мітинг, то тепер ідеться про значно більшу кількість протестантів, і не лише у вигляді мітингу за принципом «постояли й розійшлися», і навіть не тільки в наступальній формі демонстрацій. Головне, що змушує ставитися до цих анонсів серйозно, — це час. Політичний момент року виборів, коли є підстави гадати, що цих самих планових всенародних виборів не буде. Голос вулиці, про яку говорять навіть найкомпромісніші опозиційні лідери, — це відповідь на 276 піднятих більшовиками рук за політреформу в першому читанні. Чи буде їх 300 включно з ногами, хвостами тощо в другому? Своє право обирати мають заявити принаймні по тисячі демонстрантів на кожного депутата більшості — учасника повзучого конституційного перевороту.