У нас кожен третій — «путінець»

Сьогодні ЦВК Росії мусить оголосити офіційні результати виборів до Державної Думи, що відбулися 2 грудня. Утім вони були відомі і до цього дня. Так, позавчора голова Центрвиборчкому Володимир Чуров оголосив результати підрахунку 100 відсотків бюлетенів, хоч зауважив, що згідно із законодавчими нормативами, час оприлюднення офіційних даних ще не сплив. Отже, до Держдуми V скликання потрапили чотири партії, які подолали семивідсотковий бар’єр. Із 450ти місць в парламенті 315 має «Єдина Росія», 57 — КПРФ, 40 — ЛДПР і 38 — «Справедлива Росія».

За партію влади віддали голоси 64,24 відсотка виборців, тобто кожний третій росіянин. Примітними є наслідки голосування за «Єдину Росію» в Москві й Пітері: 54,15 та 50,33 відсотка відповідно. А в Ненецькому автономному окрузі цей показник узагалі становить лише 48,78 відсотка.

Найвищу активність продемонстрували жителі Чечні — 99відсоткова явка. Але «переплюнула» всіх Мордовія: з окремих дільниць надходили повідомлення про те, що участь у голосуванні взяли... від 105 до 109 відсотків виборців. Справжні чудеса демократії! Довелося суперініціативним горерахувальникам у пожежному порядку виправляти нереальну математику...

Нинішня Дума буде виключно партійною, що спростить процес узгодження законів: відтепер партійцям «не заважатимуть» одномандатники. До речі, правляча фракція матиме можливість проводити будьякі закони, в тому числі й поправки до Конституції. Отже, якщо Путін після складення президентських повноважень (або й раніше) побажає стати спікером — у нього з’являться такі владні можливості, що мало нікому не здасться...

За новим сценарієм, число думських комітетів має скоротитися з 28 до 16, але як свідчить практика — все залежатиме від кількості поважних осіб у Думі: ніхто з них не повинен залишитися без портфеля.

Після виборів уже встигли відмовитися від парламентських мандатів деякі лідери регіональних списків «єдиноросів», так звані «паровози». Серед них — губернатор СанктПетербурга Валентина Матвієнко, президент Чечні Рамзан Кадиров. Вони зробили справу — своїми іменами проторували шлях — і тепер можуть відійти вбік, а їхнє місце займуть менш знані однопартійці. Кидається у вічі значна кількість спортсменів (діючих і колишніх), котрі пройшли в Думу за списком «Єдиної Росії».

Однак є й такі, хто не потрапив у думське крісло всупереч бажанням. Перш за все це стосується іменитого ветерана російського парламентського руху Олексія Митрофанова. Ще донедавна права рука Жириновського, відомий любитель московських тусовок, продюсер скандального порнографічного фільму «Юлія» (прототипами якого стали Юлія Тимошенко та Михаїл Саакашвілі), Митрофанов залишив свою «праматір» ЛДПР — і подався до Сергія Миронова у «Справедливу Росію». Але пензенський список «есерів» (в якому було прізвище Митрофанова) набрав менш як п’ять відсотків, що й призвело до парламентського фіаско колишнього ліберал­демократа. Натомість команда Жириновського поповнилася підприємцем Олександром Луговим — так, саме тим, якого британське правосуддя звинувачує в отруєнні Олександра Литвиненка.

Перед виборами Митрофанов виступив з різкою критикою свого колишнього шефа, зокрема за те, що фракція ЛДПР у Думі впродовж останніх років не ініціювала і не підготувала жодного законопроекту. Іншими словами — за те, що вона задарма їсть білий парламентський «хліб». Що стосується Володимира Вольфовича, то подібною критикою його не візьмеш: Жириновський має свій стабільний електорат (про що свідчать підсумки голосування впродовж багатьох років), його син поруч із ним, а Кремль голов­ного ліберал­демократа Росії ніби й не помічає — всіх він влаштовує.

Ще про одного гравця на думському полі — КПРФ — можна сказати, що у нього життя менш райдужне. Партія Зюганова чимдалі втрачає позиції. Комуністичні ідеали все рідше оволодівають умами і душами росіян, а прилив свіжих сил до партії відбувається значно повільніше, ніж їх природний відтік.

Отже, якісно картина в парламенті майже не змінилася. Хіба що замість партії «Родіна» прийшла «Справедлива Росія», котра певною мірою є її близнючкою. Лідер партіїдебютанта, він же — голова верхньої палати парламенту Миронов, як і спікер Держдуми Гризлов, є ставлениками Путіна, його земляками й однодумцями. Отож у передвиборчу риторику партії Миронова, яка нібито складала конкуренцію «єдиноросам», ніхто всерйоз не вірив.

Що у Думі «звариться» — покаже час. Але все залежатиме від того, чи з’явиться там головний політичний інгредієнт... Відповіддю на це непросте питання може слугувати просте, а отже, мудре народне прислів’я: «Бачили очі, що купували...»

Віктор ГІРЖОВ

Москва