Нерідко буває, що найбільш, здавалося би, буденні речі та явища набувають важливого. Ба навіть пафосного звучання. Все залежить від ситуації.
Приміром, гуси врятували Рим, уславивши у віках своє лапчато–перепонкове плем’я. Ким вони були, доки не розбудили своїм ґелготінням стражів Вічного міста? Банальною домашньою птицею, може, й непоганою, особливо коли запечені та з яблуками... а так — вмить перетворилися на талісман.
Але гуси хоч живі істоти! А тут і простий лід може стати історичним. Якщо він, скажімо, на Чудському озері. Варто було провалитися під тевтонцями — і лід уже ввійшов у історію разом зі славною дружиною Олександра Невського.
Такі сумбурні думки крутилися в голові моїй під час недавнього відкриття ковзанки на Красній площі в Москві. Споглядаючи на лід, освітлений не лише спалахами потужних прожекторів, а й державницьким сяйвом рубінових зорь Кремля, спостерігаючи за юрмами телевізійників, кількість яких цілком могла би прикрасити якийсь міжнародний саміт із глобальних проблем людства, я раптом збагнув, що це якраз і є один із тих історичних моментів, про які йшлося вище. Перефразовуючи поета, «ковзанка у Росії — більше, ніж ковзанка». Себто будь–який предмет набуває відтінку значимості, якщо він пов’язаний із політикою (у даному разі — з виборами до Держдуми, які почалися на сході країни за кілька годин до відкриття льодового дива попід стінами Кремля). «Освятити» ковзанку прибув керівник апарату президента Росії Володимир Кожин. Небавом пливучи на ковзанах по колу разом із керівником Росспорту В’ячеславом Фетісовим, високий федеральний чиновник усім виглядом своїм немовби нагадував підзабуте гасло брежнєвської епохи: «Всьо — во імя чєловєка, всьо — для блага чєловєка». І, як говорив чукча з анекдоту тих же часів: «І я бачив того «чєловєка» — в телевізорі»...
Організатори статусного заходу цього разу не поскупилися: VIP–гостей (а інших на лід і не пускали!), пресу та популярних учасників телешоу на Першому каналі ТБ — «Льодовиковий період» — причащали глінтвейном та чаєм, вареною кукурудзою й мандаринами, а для захисту від холоду пропонували вовняні пледи, які на виході відбиралися — казенні бо.
У цілому свято вдалося. Наступного дня доступ до ковзанки отримав і простолюд. Звісно, за гроші. І тепер усяк, хто сходить на державний лід, за кожним боєм курантів приречений ставити перед собою непросте питання: «А чи правильно я проголосував?»
Віктор ГІРЖОВ,
журналіст
Москва