БЕНЯфіс для Уляни

Дружина Богдана Бенюка Уляна — людина скромна і непублічна. Але тепер уся прогресивна громадськість Києва знає, що 3 грудня ця жінка відзначила 50річний ювілей. Таку народну увагу Уляні Іванівні забезпечив чоловік, Богдан Михайлович. Оскільки відсвяткувати своє півстоліття на Батьківщині та в рідному театрі актор не зміг — 26 травня, у власний день народження, він знімався у Марокко, — то вирішив об’єднати приємне з корисним і бенефіс призначив на 3 грудня.

Бенефісною виставою був, звісно ж, «Швейк», якого Андрій Жолдак поставив у Театрі імені Франка. Гості до Бенюка прийшли найрізноманітніші — від дівчат модельної зовнішності з креативними букетами до скромних сільських жіночок із поліетиленовими пакетами. У фойє поважно прогулювалися і VIPгості — політичний поводир Богдана Бенюка Олег Тягнибок, Юрій Луценко («О, Луценко із «Швейка» може багато чого взяти для своєї «Народної самооборони», — скаже після вистави художній керівник Української драми Богдан Ступка), співачка Марія Бурмака, видавець Іван Малкович, телеведучий Данило Яневський... Між ними, вже в образі — драний капелюх, шинелька, сандалі, «п’яненькі» інтонації, — дефілював Анатолій Хостікоєв. А Бенюк­Швейк у цей час уже завмер пам’ятником на авансцені. Ця преамбула, як і вистава взагалі, «обросла» багатьма подробицями. Так, одного разу в Одесі якийсь глядач настільки повірив Бенюку і Хостікоєву, що навіть останнього, прийнявши його за справжнього волоцюгу, почав відганяти від непорушного Швейка — «відійди, не бачиш: людина працює». А цього разу перші «Браво!» на свою адресу Бенюк почув ще на початку вистави, зрештою, терпіти до фіналу глядачі не хотіли, та й бенефіс такі імпровізації не заперечував.

А на спектаклі імпровізаціями актори не зловживали. Щоправда, видно було, що для них ця вистава була особливою — в Анатолія Хостікоєва від активної жестикуляції навіть мікрофон зламався. А пляшку шампанського, яку на своєму дні народження поручник Лукаш розпиває разом зі Швейком, цього разу смакували з особливим, ювілейним змістом. Співали один одному «Многая літа», а під час чергового тосту Бенюк зізнався: «Знаєте, пане поручнику, я вже сорок п’ять років люблю одну жінку. Давайте вип’ємо за те, щоб я її любив ще 45 років». Зал це зізнання, адресоване пані Уляні, зустрів черговим шквалом оплесків. (До слова, понеділковий «Швейк тривав довше, ніж зазвичай, адже акторам доводилося частенько зупинятися, щоб глядачі змогли висловити своє захоплення через чергову порцію аплодисментів).

Після спектаклю на сцену почали виносити квіти — від Президента, від Мінкультури, від Юлії Тимошенко... А коли кошиків наставили цілий рядок, слово на правах товариша із тридцятирічним стажем і кума узяв Анатолій Хостікоєв. «Може, не треба, Толю, уже й так кайфово», — мабуть, для годиться спробував зупинити його Бенюк. Але Хостікоєв таки продовжив і попросив вивезти на сцену... справжню польову кухню зразка 1957 року. Запевнивши, що це диво техніки, перев’язане пишними стрічками, є діючим — можна ось так узяти і наварити каші — Хостікоєв пояснив, що у такий спосіб він прагне прилучити Бенюка до армії, а то роль солдата Швейка йому вдається блискуче, а у війську він не служив.

Прийнявши перший подарунок, Богдан Михайлович попросив прокрутити запис його дня народження, який йому в Марокко влаштувала знімальна група фільму «Кандагар­екіпаж». І розповів, як йому там, у Африці, було сумно, як він шкодував, що на власний день народження доводиться працювати, а про його круглу дату ніхто тут не знає... Але, як з’ясувалося потім, і знали, і навіть сюрприз приготували — танець живота у виконанні східної красуні, два жовто­блакитні прапори, що ефектно розвівалися на тлі синього африканського неба, торт, на якому арабською в’яззю було написано «Бенюку — 50». «Богдане Михайловичу, якби я знав, чим ви там, у Марокко, займаєтесь, то не відпустив би тебе на зйомки», — картинно обурювався Богдан Ступка. А потім «продав» глядачам корпоративні секрети Театру імені Франка, розповівши, що пана Бенюка товариші величають Бенею, а значить, цей вечір треба називати не бенефісом, а БЕНЯфісом. Свою вітальну промову Ступка завершив словами «посередній обожнювач вашого таланту». А квіти та подарунки Богдан Сильвестрович поніс пані Уляні у зал — вона відпросилася, щоб на сцену не виходити, тому Бенюк усіх вітальників направляв до дружини в партер.

Фінал вечора взяли на себе актори Театру імені Франка на чолі з Лесем Задніпровським, які зі своїми «капустянокавеенівськими» жартами здатні довести до гомеричного реготу найврівноваженішого театрала. Бенюка «обжартували» і вздовж, і впоперек. Називали його гуцулом­Робін­Гудом, який заробляє на корпоративах Донеччини і ділиться з бідними, кепкували над його науковою діяльністю, зауважуючи, що «найбідніша у світі професура — Бенюк, Поплавський, Янукович»... А ювіляр у цей час стояв і щасливо посміхався. Водночас, мабуть, розмірковуючи над тим, куди ж тепер прилаштувати цю хостікоєвську польову кухню...