На глибину підземних вод

Полку «водокачок» прибуло

Досі на Донбасі водокачками звали шахти, які були змушені займатися більше відкачуванням підземних вод, ніж видобуванням вугілля. Проте нині в цей перелік потрапив і один із флагманів вітчизняного вуглевидобутку — донецька шахта імені Засядька. Нині тут припинені всі гірничі роботи і після відповідного рішення технічної ради в понеділок увечері розпочалося затоплення горизонту горезвісного пласта L1, де останнім часом прогриміли три вибухи.

Як відомо, донедавна з підземною пожежею, що розпочалася після потужного вибуху 18 листопада, боролися інакше — зведенням вибухостійких перемичок та закачуванням азоту (всього було закачано 360 тисяч кубометрів). Однак повторні вибухи змусили вдатися до іншого способу приборкання вогню на кілометровій глибині. Воду на аварійну ділянку взялися подавати пожежним трубопроводом із головного шахтного водовідливу на горизонті 529 метрів. Крім того, також планується качати воду пожежними насосами з річки Кальміус через вентиляційний ствол №2.

Щодоби, свідчать фахівці, на аварійний горизонт потраплятиме 1000 — 1200 кубометрів води. Плюс природне надходження сюди води — 400 кубів щодоби. Отож такими темпами вибухонебезпечну ділянку затоплять за три­чотири тижні.

Звісно, цей спосіб — вимушений і подальша доля пласта із запасами якісного коксівного вугілля поки невідома і навіть не обговорюється. Проте так само невідомо, як вестиме себе й підступний газ, що спровокував три вибухи. Бо вже зараз існує припущення, що вода може витиснути той­таки метан до сусідніх виробок. Адже саме з такою небезпекою зіштовхнулися раніше закриті та затоплені вугільні шахти в регіоні, де підземні води витискують газ до самої поверхні.

Паралельно затопленню виробок одного з пластів триває з’ясування причин підземних вибухів. Щоправда, зробити це відтепер буде ще складніше, оскільки експерти, серед яких і запрошені закордонні, не зможуть потрапити на затоплену аварійну ділянку. До речі, саме там, є припущення, так і залишилися тіла десяти загиблих гірників, які не вдалося відшукати після потужного вибуху 18 листопада.

«Ми тут — ніщо!» — кажуть шахтарі

До перетворення шахти­лідера вуглевидобутку на «водокачку» гірники підприємства ставляться порізному. Тим більше, що зараз у них інші клопоти. Адже багато «засядьківців» нині пишуть заяви на відпустку чи для розрухунку і зайняті пошуками іншої, безпечнішої роботи. Черговий сумний привід — учорашні похорони п’ятьох гірничорятувальників, які загинули 2 грудня.

На останні події на шахті реагують досить емоційно. Ось що вдалося почути на шахтному дворі вже після третього підземного вибуху.

«Те, що вирішили припинити роботу на пласті й затопити його, — правильно. Давно пора! А шахту ніхто не дозволить закрити. Чули ж он — країні потрібне вугілля! Олігархи жили і будуть жити, а ми тут — ніщо!..»

«Жодного зайвого дня тут не залишусь. Життя дорожче. Та й, чесно кажучи, за копійки тут працюємо. Хіба на 3 тисячі зараз сім’ю прогодуєш?! А ставлення до нас? Для них ми не люди! Прийдемо на наряд — так хоч скажіть, що там під землею сталося. Ми ж про все дізнаємося тільки з телевізора. А тут замість хоч якихось пояснень відразу готова відповідь: «Що тобі пояснювати? Іди в шахту! Не хочеш? Знайдемо на твоє місце сотню таких...» У нас вже півланки розрахувалося, і люди звільняються й надалі...»

«Ми ж самі бачимо, які причини аварій в оцій божевільній гонитві за вуглевидобутком. Он, для прикладу, поряд шахти працюють на цій же глибині з такими ж пластами, і горя не мають. Бо там міру знають. А в нас темпи видобутку все збільшують. Я на власному прикладі це знаю — раніше ми за зміну одну «стружку» робили, а зараз три. Хіба це нормально? Бо якщо правильно, то треба після однієї «стружки» дати 2—3 години відстою. А в нас комбайн не зупиняється... Хіба тут не вибухне?!.»

«Які вони там знайдуть причини аварії, нам тепер до лампочки. Ми це зрозуміли ще з вибуху в 1999 році, коли загинули 50 чоловік. Тоді все «списали» на електровоз, який буцімто вибухнув! Але він на момент аварії стояв у такому місці, що нізащо не міг вибухнути! І всі це добре розуміють. Але відтоді й пішла брехня — усе більша й більша. Після першого вибуху «туфту» нам підсунули, після другого і після третього — те саме...»

Антигерої України та вугільної галузі

Тим часом на офіційному рівні на останні трагічні події на шахті Засядька відреагувала й одна з політичних сил — свою заяву розповсюдила Донецька обласна організація Української народної партії. Автори звернення ставлять під сумнів участь у роботі державної комісії з розслідування причин аварії окремих персон і вимагають відлучити від цієї роботи «всіх представників місцевої виконавчої влади та правоохоронних органів і особливо будьяких представників так званої урядової комісії Януковича». Конкретно пропонується висловити недовіру в.о. віцепрем’єр­міністра Андрію Клюєву, в.о. міністра вугільної промисловості Сергію Тулубу та прокурору Донецької області Віталію Мурзі.

Крім того, у заяві обласного осередку УНП пропонується позбавити звання Героя України керівника Мінвуглепрому Сергія Тулуба. Бо низка резонансних аварій, які сталися за час перебування його на цій посаді, на думку авторів заяви, не тільки свідчить про некомпетентність Сергія Тулуба, а й дискредитують саму найвищу державну нагороду.

На тлі останніх подій на шахті імені Засядька різко впав в очах пересічних донеччан і авторитет Віктора Януковича. Рішучих дій від нього чекали ще після першого вибуху 18 листопада. Однак не дочекалися. Як, зрештою, не дочекалися й приїзду його на масові похорони сотні загиблих гірників­«засядьківців». Як сумно тут жартують, це ж, мовляв, не матчі «Шахтаря», на які глава уряду прибуває, неначе на роботу... А ще хтось проводить сумну паралель: на той час, коли Віктор Янукович керував Донеччиною, тут сталася найбільша в області підземна аварія — у 1998 на шахті імені Скочинського загинули 63 гірники. А керування ним Кабміном позначилося найбільшою вже в історії України підземною аварією, де загинув 101 гірник. А один із наступних вибухів забрав життя ще п’яти людей...

А ТИМ ЧАСОМ...

На шахті «Тернопільська», що на Донеччині, загинув прохідник. Як повідомляє Центральний штаб державної воєнізованої гірничорятувальної служби в Донецьку, 43річний чоловік загинув у результаті нещасного випадку — його затисло між вагонами. Смерть постраждалого наступила до прибуття реанімаційно­протишокової групи.