Прем’єра вистави за п’єсою Мольєра у Молодому театрі відбулася 22 листопада 1997 року. І було б просто несправедливо, якби Молодий забув відзначити цю знаменну дату, зрештою, не так багато вистав у діючому репертуарі українських театрів мають такий поважний вік і таку значимість в історії театрального колективу. Спектакль, який поставив художній керівник театру Станіслав Мойсеєв, зібрав понад півсотні рецензій у пресі, побував на численних міжнародних та вітчизняних фестивалях, премію «Київська пектораль» за цю виставу отримали художникпостановник Сергій Маслобойщиков, композитор Юрій Шевченко, балетмейстер Алла Рубіна...
Отож 22 листопада 2007 року Молодий театр презентував «Дон Жуана» 10річної витримки. Особливої святковості, навіть зворушливої патетики цій події додавали молоді люди, одягнуті у камзоли та криноліни, які кожній глядачці дарували трояндочку. Так би мовити, від самого Дон Жуана, одного з найлегендарніших поціновувачів жіночої краси за всю історію людства. Як і десять років тому, на сцену вийшов Олексій Вертинський — саме з ролі Сганареля почався роман актора зі столичними театралами — виголосив свій монолог про тютюн, який плавно перейшов у критику на адресу господаря, що має звичку часто одружуватися... Далі з’явився і сам Дон Жуан, величаво і самозакохано, як і належить експерту жіночої краси. Це ж стільки Станіслав Боклан за ці десять років попритискав до своїх грудей дівчат із першого ряду, пояснюючи, що пов’язувати себе із першим коханням і ніколи після цього не дивитися на жінок — це неправильно!.. І разом з іншими акторами вкотре переповіли історію про рафінованого спокусника, якого засуджувало суспільство й обожнювали жінки. Звісно, цього разу вона звучала дещо інакше, ніж десять років тому. Адже за цей час той же Станіслав Боклан переграв стількох красенівчоловіків у серіалах та фільмах, що, звісно, додало проникливості і його теперішньому Дон Жуану.
Вистава ще раз підтвердила, що є конкурентоспроможною і сьогодні — квіти, оплески, багаторазові «Біс!» та «Браво»!» — і цей ювілей для неї не останній. А позавчора серед глядачів у залі було чимало впізнаваних людей — відомий львівський режисер Ярослав Федоришин, письменник Андрій Курков, член ЦВК Жанна УсенкоЧорна...
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
