За фарби Василь узявся ще у ранньому дитинстві. Старші брат і сестра, пригадує нині, йшли до школи, а він клав на стіл їхню коробочку акварельних фарб із прозорою кришкою і не міг надивитися на те різнокольорове диво. Проте перші промені малярської слави впали на нього значно пізніше, коли вже навчався у Львівському будівельному технікумі. Тоді перемалював знамениту Джоконду і вивісив портрет загадково усміхненої італійки у технікумівському коридорі. Стефуракова Мона Ліза була настільки схожою на оригінал, що в очах студентського товариства автор копії сягнув мало не висот Леонардо да Вінчі. Та шлях до справжнього визнання пролягав ще через багато років малярського самовдосконалення.
Життя могло скластися й по–іншому: надходили спокусливі пропозиції перебратися в місто, одначе село міцно тримало у своїх обіймах. І Василь не пручався — його душа тут почувається вільно і затишно.

Містечок з назвою Золочів в Україні щонайменше два: на Львівщині й на Харківщині. Основна різниця між ними, очевидно, та, що у галицькому Золочеві є старовинна фортеця, збудована на початку XVII століття. «Так склалося історично, що землі Західної України були своєрідною буферною зоною у XVII столітті між мусульманським Сходом і християнською Європою, — пояснює завідувач відділом східних культур музею–заповідника «Золочівський замок» Тетяна Олейнікова. — На цих теренах збереглося дуже багато оборонних споруд — замки, вежі, монастирі. Для вихідців зі Східної України це диво. Хоча вони мають свої оригінальні пам’ятки, яких немає на західних землях». Кілька років тому склалася традиція безплатно возити сюди дітей з Центральної і Східної України під час канікул на екскурсії. На жаль, останнім часом ця добра справа чомусь не підтримується.