«Віра Волошина» в ці дні — головний експонат бухти Капсель.
Із понад десятка кораблів, переважно старих «посудин» класу «ріка–море», яких минулої неділі так чи інакше «покарав» шторм у Керченській протоці й Чорному морі, був єдиний із жовто–блакитним прапором на щоглі. Приписаний до Маріуполя суховантаж «Віра Волошина», взявши на борт у румунській Констанці дорожньо–будівельну техніку відомої німецької фірми «Магірус», ішов курсом на грузинський порт Поті. Фактично на півдорозі, поблизу заповідного кримського мису Меганом, його і застала негода.
Подейкують, капітан судна Віктор Буримський (він сам, як і весь його екіпаж, всіляко уникає спілкування з медійниками) вирішив перечекати шторм приблизно за кілометр від берега. Проте потужні хвилі з двоповерховий будинок зірвали «Віру Волошину» з якоря і почали нести в бік бухти Капсель, що за шість кілометрів на схід від Судака. Капітан спробував «вислизнути» зі штормових обіймів, але зношеним дизелям судна елементарно забракло потужності. Некеровану «Віру Волошину» зрештою правим бортом викинуло на скелястий береговий виступ майже посередині бухти...
— Десь о восьмій тридцять, — розповідає «УМ» керівник Судацького міськвідділку МНС, капітан Олексій Гнєвко, — нам надійшло повідомлення з відомчого главку в Сімферополі, що на мілину в Капселі сів український суховантаж. Я зі своїм заступником негайно виїхав на місце. На той момент судно сильно бовталось на мілині приблизно за тридцять метрів від берега. Оцінивши обставку, прийняв рішення викликати наш гірничо–рятувальний загін. Іншого способу зняти моряків з аварійного корабля в семибальний шторм я не бачив. Моряки вистрілили нам на берег із ракетниці, до якої була прикріплена тонка мотузка. Нею вони затягнули на борт наш трос із карабіном та іншим альпіністським спорядженням. Моряки прив’язали її до рубки, а ми інший кінець пропустили через фаркоп пожежної машини. Коли вже все було готове, моряки години півтори чогось чекали, можливо, остаточної команди свого керівництва — покидати їм корабель чи ні. Уся складність рятувальної операції зводилася до того, що судно весь час сильно розгойдувалося на хвилях, віддаляючись десь метрів на вісім. Тому мотузку потрібно було постійно тримати в натяжку. Це під силу було зробити тільки двом десяткам чоловіків. Ще троє іншою мотузкою тягнули самого моряка. Перших у такий спосіб ми спустили на берег тільки за півгодини. Решту, коли справа налагодилась, значно скоріше. Ніхто з усіх дев’ятнадцяти членів екіпажу «Волошиної» не отримав жодної подряпини. Принаймні лікарям «швидкої» на самопочуття жоден не поскаржився. Далі люди пройшли медогляд у лікарні і лише після цього їх розмістили в будинку відпочинку «Судак».
Наразі за постраждалим судном із кабіни «УАЗика» цілодобово стежить прикордонний наряд. Про всяк випадок, адже у трюмах і на палубі залишається понад дванадцять одиниць нашпигованих сучасною електронікою «магірусів»: трактори, 36–тонний екскаватор, телескопічний підйомник (лише один трактор і контейнер із обладнанням змило в море). Усе це добро належить італійському власнику і, за неперевіреною інформацією, коштує ледве чи не мільйон євро. «Народ усі дні, — зізнається мені старший офіцер, — приїжджає сюди як на екскурсію». Дійсно, з автотраси Судак–Сонячна Долина час від часу завертали легковики. Набравшись гострих вражень і досхочу нафотографувавшись на тлі розламаного навпіл судна (тріщина між кормою і носом сягає вже добрих три метри), люди поверталися назад.
У сюжеті одного з національних телеканалів днями промайнула інформація, що від понівеченої «Віри Волошиної» власники, найімовірніше, відречуться, і вона іржавітиме посеред курортної бухти невідомо скільки. Як, приміром, списаний, певно, ще за «царя гороха», облізлий теплохід по сусідству. Щоправда, з нього є якась користь, бо влітку в цю «калошу» навіть примудряються поселяти відпочивальників.
Місця (картину псують лише численні сарайчики земельних самозахопників) тут чудові, а море чи не найчистіше на всьому узбережжі від Нового Світу до Коктебеля. Утім потенційним курортникам все ж не варто хвилюватись: «Віру Волошину» звідси найближчим часом заберуть. Скоріше, просто на місці поріжуть автогеном на частини і піднімуть краном – про це вже нібито домовляється судновласник.
Але спершу фахівці Феодосійського морпорту мають відпомпувати 24 тонни солярки. Поки що її пролилось у бухту не більш як п’ятдесят літрів, стверджує Олексій Гнєвко. Що ж стосується вантажу, то наразі, за словами керівника міськвідділку МНС, власник «магірусів» веде перемовини з тутешньою приватною будівельною фірмою. Вона має підігнати на спеціально залитий бетонний майданчин 90–тонний кран і телескопічною стрілою підняти всю техніку. Але перед цим водолази мусять ще обстежити морське дно і днище аварійного судна.
Рятувальники знайшли в Керченській протоці тіло одного загиблого. За попередніми даними, це член екіпажу танкера «Нахічевань», повідомляє прес–служба Мінтрансзв’язку.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
