Темні сторони добра
З ходіння по муках, яке випало на долю книгарні «Знання», можна зробити декілька важливих висновків. По–перше, наші громадяни — принаймні ті з них, хто належить до бібліофілів з активною громадянською позицією, — люди небайдужі і в разі потреби можуть відстояти те, що варто такого відстоювання. Зокрема, й книгарню «Знання», яка вціліла завдяки протестам громадськості. По–друге, наш Президент — людина демократична, що розуміє демократію як реагування на голоси «вулиці». Саме тому він особисто зацікавився книгарнею. Це і дуже добре, і дуже погано водночас. Чому добре — пояснювати не варто, а погано тому, що наступного разу, коли Черновецькому заманеться закрити цирк або планетарій, зоопарк або ЦУМ (не кажучи вже про лікарні, бібліотеки та галереї), такої «вулиці» може й не знайтись. А отже, ніхто не доведе до відома Віктора Ющенка, що в його столиці кояться великі негаразди. Власне, главі держави не обов’язково зазирати у кожну шпарину, але за три «помаранчеві» роки він міг у більшій мірі посприяти тому, аби — даруйте за тривіальність — наблизити побудову правової держави.
І це не просто риторика. Адже директор «Знання» Світлана Вархолова недарма посилається на те, що її сторона виграла у судах усіх рівнів процеси проти київської влади. І всі суди, включно з Верховним Судом України, постановили розпочати процес приватизації книгарні «Знання», як цього й домагався її трудовий колектив. Державна виконавча служба, яка має забезпечувати виконання судових рішень, не надто перетрудилась у допомозі книгарні; прокуратура бездіяла так само. Зрештою, навіть після того, як телеканали зазняли Президента серед книжкових полиць із обіцянкою «тримати руку на пульсі», міськрада ні на йоту не поступилась власними інтересами, не виконала судове рішення, примудрившись — вустами своїх спікерів — зарахувати відмову в приватизації собі в плюси. Звідси третій висновок: в Україні не діє закон, як не діє і покарання за його порушення. У деяких випадках можна відтермінувати неминучий плювок в обличчя тим, хто грає за правилами, але розв’язка все одно відбудеться з волі обтяжених владою та грошима.
Люди Омельченка і Черновецького: чия родина «клановіша»?
Складно сказати, як розвиватимуться події надалі, та навіть якщо «Знання» й залишать у спокої (що малоймовірно), плачевну долю цієї книгарні можуть розділити «найближчі сусіди». Власне, їх залишилось не так і багато: вже давно немає на Хрещатику прекрасної книжкової крамниці «Мистецтво», немає також і брутально викинутої на вулицю «Планети». На Великій Васильківській виселення загрожує книгарні «Сяйво», на Європейській площі дивом уціліла «Наукова думка», на цьому — якщо казати про центр міста — осередки книжкової торгівлі й вичерпуються. Зацікавлені у їхніх площах особи виявляють неабияку гнучкість у методах примусового перепрофілювання чи закриття книгарень: у випадку з «Сяйвом» це заздалегідь сплановане введення у склад акціонерів підприємства рейдерів, у випадку зі «Знаннями» — відмова у приватизації, у випадку з «Планетою» — взагалі застосування грубої фізичної сили. Суто гіпотетично: «Наукову думку», для прикладу, можуть закрити через необхідність ремонту, після якого виявиться, що в приміщенні оселилась інша установа. Така схема була задіяна під час ліквідації відомої усім киянам крамниці «Українські ласощі». Тільки за «Ласощі» на найвищому рівні не вступився ніхто, тож там тепер торгуватимуть дамською білизною, тоді як статус «президентської» книгарні, напевне, дещо полегшить життя «Знанням», але, вочевидь, ненадовго.
Власне, деякий поворот у намірах певних осіб відносно «Знання» намічено вже зараз. Не так давно йшлося про те, що на книгарню зазіхає компанія «Арго Трейдинг» (спільне українсько–бельгійське підприємство, генеральний директор якого — Володимир Дейнега — одночасно є депутатом міськради від Партії регіонів та головою профільної комісії з приватизації). Ще за часів попереднього київського мера Олександра Омельченка ця компанія, яка володіє мережею дорогих магазинів, розмістила один із них — «Відіван» — у приміщенні, що раніше належало книгарні «Мистецтво». Але цілком можливо, що нині «Арго» доведеться плисти дещо в іншому напрямку. Недарма, мабуть, у поступовому відвойовуванні приміщення іншої книгарні — «Сяйва» — була помічена вже «людина Черновецького», а не Омельченка, а саме: зять чинного мера В’ячеслав Супруненко, депутат Київради і особа, що надавала юридичну підтримку рейдерам. А от начальником Головного управління комунальної власності, з яким марно намагаються знайти спільну мову «Знання», є Анатолій Чуб — чоловік зовиці Черновецького, ще один представник «клану дона Леоне». Отака от зміна еліт...
Вчимо «Букви»
Але повернемось до «Знання». Як уже було сказано на початку, Київрада постановила залишити книгарню у власності міста, оголосивши при цьому конкурс на оренду. От тільки колектив книгарні про цей конкурс чомусь нічого не знає. Зате про нього знає компанія АСТ, яка конкурс навіть встигла виграти (!). Про це ще 8 листопада заявив Олесь Довгий, помічники якого згодом зв’язувались з «УМ», наполягаючи на особливому уточненні до одного з наших матеріалів: Довгий, мовляв, жодним чином не лобіює інтереси АСТ. Хто ж у такому разі їх лобіює? Хто проводить на український ринок російську компанію, незважаючи при цьому на інтереси колективу книгарні, який, згідно з Конституцією, є не менш рівним у своїх правах, ніж усі інші претенденти на площу книгарні?
Очевидно, після великої хвилі обурення, яку здійняли читачі й давні симпатики книгарні «Знання», отці міста не наважаться торгувати у ній одягом чи взуттям. Але і у колишньому своєму вигляді книгарня навряд чи залишиться. Поселити у її приміщенні російського видавця означає убити двох зайців: отримати свою винагороду за преференції для іноземного претендента та зберегти (про людське око) чистоту намірів: обіцяли, мовляв, що профіль магазину буде збережено, і виконали обіцянку. Що ж до самої АСТ, то асортимент мережі «Буква», відверто кажучи, не вражає. Звісно, це справа смаку, але чи потрібна Києву тотальна «буквизація»? Тим паче, що українських книжок у «Букві» не буде (або ж їх буде мінімум).
Інше питання: а чи будуть вони десь взагалі?
