Боротьба з «темниками» історії

Державний візит Президента до Ізраїлю — перший візит президентського рівня за останні одинадцять років. Стільки часу між Україною та Ізраїлем існувала напівпустеля. Образно кажучи, тут нічого не росте тому, що одинадцять років ніхто нічого не садив. Це насамперед мінус української дипломатії з огляду на те, що «єврейський акцент» відчувається у світовій політиці не лише на Близькому Сході, а й у США.

Єврейське питання і згадки про Шухевича

«Моя мета — активізувати українсько–ізраїльські стосунки, почати нову сторінку», — сказав Президент Ющенко на зустрічі із вихідцями з України. Всі вони, близько ста чоловік, що зібралися в залі готелю, чекаючи на Віктора Ющенка, перемовлялися між собою російською або на івриті. Серед близько 500 тисяч ізраїльтян, які виїхали сюди з України (чи, радше, з УРСР), лише 50 тисяч — українці етнічні. Тому національне питання, тонке, але вічне, бо не рветься, стало однією з «фонових» тем цього візиту.

Друга тема — Голодомор і Голокост. Цей «гуманітарний блок» розглядається як фундамент, на якому потім краще проростає всіляка бізнес–прагматика. Дражливе питання антисемітизму Ізраїль ставить перед усім світом, і перед Україною зокрема. Можливо навіть, перед Україною особливо — адже в нас мешкає третя за розмірами у світі єврейська громада. І тут важливіші не так окремі випадки вандалізму в Одесі чи земельні нез’ясованості навколо могили цадика Нахмана в Умані, як стійка пам’ять про минуле, подекуди — гіперболізована емоціями. «Були епізоди, про які, скажу відверто, говоримо з жалем. На жаль, у наші відносини загалом було привнесено значну частину міфів і легенд», — вважає Віктор Ющенко.

У Єрусалимі український лідер мусив пояснювати, що його країна зараз — одна із найбільш толерантних до національних меншин країн у Європі, і це справді так: «Антисемітизм, ксенофобія не є характерними для сьогоднішнього українського життя», — переконував Ющенко. Щодо минулого (а радикальні ізраїльські кола були обурені тим, що Президент своїм указом присвоїв звання Героя України провідникові УПА Роману Шухевичу), то Віктор Ющенко наголосив: «Немає жодних доказів антисемітської діяльності УПА. Були епізоди неприємні, як і в кожному суспільстві є достойники і є пройдисвіти, але це були лише епізоди». Ющенко натякнув своїм візаві, що в СРСР були часи, коли УПА називали «ворогами народу», і такий самий ярлик водночас чіпляли і до євреїв.

Принагідно В.Ю. нагадав про Митрополита Андрея Шептицького, який врятував сотні євреїв у греко–католицьких храмах під час Другої світової. Отож на вчорашній зустрічі із керівниками меморіального комплексу «Яд Вашем» український Президент попросив визнати митрополита Шептицького «праведником світу». Цього добивається давно і свідома частина репатріантів з України, зокрема професор історії Шимон Редліх та Яків Сусленський, голова товариства українсько–ізраїльської дружби. Вони, до речі, та ще троє євреїв–вихідців з України отримали з рук Президента Ющенка ордени «За заслуги». Яків Сусленський згадує, як у 80–х роках у Ватикані він зустрічався з іще одним «упівським» душпастирем — Йосипом Сліпим, і вони разом мріяли про відкриття в Ізраїлі Українського культурного центру. Незалежна Україна тоді була хіба що у мріях, центру ж немає і досі.

Камінь із Бабиного Яру й архіви про Ющенка в Освенцімі

Слід сказати, що і жести–дарунки, неодмінні атрибути державних візитів, мали вчора підкреслений символізм. Віктор Ющенко передав президентові Шимону Пересу товсту теку щойно розсекречених СБУ документів про діяльність єврейських організацій в Україні у 1920—40–х роках, а також свідчення про місця поховання репресованих. «Можливо, родичі когось із них ще живі, тут, в Ізраїлі, і хочуть приїхати на місце цих поховань», — припускає Віктор Андрійович. Крім того, до музею «Яд Вашем» передали камінь із Бабиного Яру. Його хранителем усю дорогу був брат Президента Петро Ющенко. А ізраїльтяни, за даними «УМ», підготували українському Президенту душевний жест у відповідь — відшукали архіви, які стосуються Ющенкового батька Андрія, коли той перебував у концтаборі «Освенцім».

«Вони визнають і Голодомор, але дещо пізніше»

Учора ж Віктор Ющенко виступав перед депутатами Кнесету. Одним із його месиджів, як і під час переговорів з ізраїльським президентом Шимоном Пересом та високими урядовцями, був заклик визнати Голодомор 1932—33 років геноцидом проти українського народу. «Це буде навіть не політичний крок, а гуманітарний акт, визнання того, що сталося», — сказав Президент.

Ізраїльське суспільство має складну дискусію щодо цього і натепер вочевидь до такого вагомого кроку не готове. Втім оптимісти є із обох сторін. Так, заступник голови секретаріату Президента Олексадр Чалий зауважує: «Самі ізраїльтяни добивалися визнання Голокосту Організацією Об’єднаних Націй майже 50 років. Я впевнений, що вони визнають і Голодомор, але дещо пізніше».

Євген Червоненко, віце–президент Європейського єврейського конгресу, який супроводжує Президента Ющенка в цьому візиті, вважає, що з місцевими громадами краще говорити про визнання Голодомору актом не етногеноциду, а геноциду політичного, оскільки, на думку Червоненка, під час Голодомору гинули села, де мешкали і українці та євреї: «У мене на території області (Запорізької. — Ред.) під час Голодомору було п’ять «бабиних ярів», — сказав він.

У спільній декларації про подальший розвиток партнерства і дружби між Україною та Ізраїлем обтічно сказано, що Ізраїль «підтримує прагнення України до визнання Голодомору геноцидом».