Слідами «перевертнів»

У номері «УМ» за 27 жовтня вийшла стаття під назвою «Провінційні «перевертні», в якій ми просили СБУ та МВС перевірити факти ймовірного «безміру» силовиків із Дніпродзержинська. Ймовірного, тому що окремі деталі справи потребували перевірки, адже інформація була переважно взята з листа, адресованого народному депутату V скликання Володиславу Забарському від мешканця Дніпродзержинська Валентина Пітюренка. Окрім листа, стаття ґрунтувалася ще й на особистому спілкуванні журналіста Ігоря Рудича з паном Пітюренком. Офіційну позицію відомств на Володимирській, 33 та Богомольця, 10 отримати тоді було неможливо. Але після публікації з’ясувалося, що на матеріал відреагувала лише СБУ. Керівництво МВС натомість чомусь проігнорувало наведені факти.

Отже, у листі, який опинився в розпорядженні «УМ», пан Пітюренко просив парламентарія втрутитися в жахливу ситуацію, що коїться навколо його сина Пітюренка Євгена. Мовляв, окремі співробітники місцевого СБУ та міліції «пресують» сина, вимагають хабара. Слід відзначити, що як з окремих документів службової перевірки СБУ цієї публікації, так і з особистого спілкування з окремими співробітниками Служби, які здійснювали перевірку, складається враження, що до встановлення істини на Володимирській, 33 поставилися доволі ретельно і неупереджено. Реакція на матеріал у ЗМІ була миттєвою. Особисто в. о. голови СБУ Валентин Наливайченко письмово повідомив «УМ», що «керуючись пріоритетом дотримання прав і свобод людини, Центральним управлінням СБУ проведена ретельна перевірка фактів, викладених у публікації».

Щоб отримати свідчення «постраждалого» Євгена Пітюренка, співробітникам СБУ довелося брати дозвіл суду, адже нині цей громадянин перебуває під вартою у місцевому СІЗО. У письмових поясненнях він повністю заперечив, що окремі співробітники СБУ вимагали від нього грошей, але з ними знайомий, бо вони його викликали для пояснень з приводу бійки біля казино «Кашвіль». Євген нічого не говорить про можливі знущання над ним працівників міліції («УМ» сподівається, що цей епізод ще стане у визначені законом терміни предметом розгляду МВС), але при цьому вказує, що батька вже не бачив півтора місяця, з ним не спілкувався, про допомогу через парламентаріїв та ЗМІ не просив.

Варто додати, що проти цього хлопця порушено три кримінальні справи за «хуліганку» (місяць тому були об’єднані слідчими в одну) — стрілянину з травматичного пістолета та бійку в барі «Лоліта» на початку 2006 року, за ті ж самі розваги із гумовими кулями та кулаками біля казино «Кашвіль» у червні 2007 року, плюс він є фігурантом «фактової» справи, порушеної за ст. 185 КК (крадіжка). «Розважався» Євген не один, а разом із друзями.

Ледь не детективними є пояснення батька Євгена — Валентина Пітюренка, який вказує, що «через два тижні після арешту сина йому зателефонував невідомий і попросив про зустріч». На зустрічі той тримався у затінку, обличчя не показував, але зазначив, що на сина «вішають» злочини, яких він не коїв, тож потрібно письмово звернутися до керівництва ГПУ, СБУ, МВС та деяких депутатів із Партії регіонів. Через два дні незнайомець привіз батьку папірці, а той їх підписав. Після цього всі контакти з анонімним «добродієм» обірвалися, до того ж він попередив, що номер мобільного, з якого він дзвонив, уже недійсний. Пітюренко–старший не заперечує факту спілкування з журналістом Рудичем, який пізніше зателефонував йому з приводу документів, які вже ходили коридорами депутатських приймалень.

Отже, очевидно, що окремих співробітників Дніпродзержинського міськуправління СБУ хтось дуже професійно підставив. Адже в батька і сина не було підстав брехати перевірникам із Центру. З іншого боку, лишається невідомою у цій справі роль місцевого міліцейського УБОЗу. Катували вони затриманого Євгена та його друзів чи ні? n