Шлях Бегбедера до Києва проліг через Москву. Інакше, мабуть, і бути не могло, оскільки сюжет нового роману «Ідеаль» розгортається у Росії. Слідом за своїм героєм Бегбедер прибув до Білокам’яної і, в одній із пауз між численними презентаціями нової книги, автограф–сесіями та інтерв’ю... змушений був пройти справжній тест на алкогольну витривалість. Москвичі влаштували французькому белетристу словесну дуель з іншим знаменитим французьким письменником Мішелем Уельбеком. Зайнявши свої місця «біля бар’єру», літератори розмірковували про сучасну французьку літературу, про гіпертрофований нарцисизм, на який страждають письменники, про талант і посередність... За дружньою розмовою не зчулися, як спустошили пляшку горілки. І якщо для російського літератора така доза вважається розгінною, то французи, звиклі до вишуканих вин, так «нарозганялися», що почали неадекватно відповідати на запитання журналістів. У Київ француза привезло видавництво «Махаон».
Свою прес–конференцію в українській столиці Бегбедер почав із пошани пам’яті американського письменника Нормана Мейлера, який помер минулої неділі. «Письменник повинен говорити про свою епоху, а Мейлер мав багато інформації про свій час», — так скупо, але високо оцінив Бегбедер творчість покійного. А потім, розшифровуючи тезу про те, що письменник повинен говорити про свою епоху, розповів, як ця розмова вдається йому самому.
«Остаточно я збожеволів у рік свого сорокаріччя. До того... я робив вигляд, що... нормальний. Але фінал комедії положень загрожує безумством. Зі мною це трапилося після другого розлучення». Так безрадісно, але інтригуюче починається новий роман письменника–провокатора з Франції Фредеріка Бегбедера «Ідеаль». Його головний герой — вже відомий нам скандаліст рекламного бізнесу Октав Паранго, якого Бегбедер представив світові у романі «99 франків» (цей твір, до речі, нещодавно екранізували у Франції) . Світ до епатажного «альтер–его автора» поставився по–різному — хтось у цьому хлопцеві впізнавав себе, хтось, прочитавши «99 франків», покрутив пальцем біля скроні і закинув книгу десь подалі. Але сам письменник вирішив, що його герой має право на майбутнє.
«Роман — це особистий досвід та робота уяви, — каже Бегбедер. — Багато моїх героїв спираються на мій власний досвід, але багато чого я додаю. Та мені не вистачає сміливості та енергії жити життям своїх героїв. Для того ж, щоб писати, треба бути незадоволеним своїм життям». Незадоволеність у Бегбедера — перманентна, він називає себе лінивим і каже, що бувають дні, коли з–під його пера виходить лише один рядок, а бувають — коли ціла глава. Він може після комічного роману взятися за меланхолійний. А «Ідеаль», як визнав сам автора, це роман про Росію. Його письменник прагнув максимально «начинити» російськими реаліями: красиві жінки, серед яких Октав Паранго має віднайти «обличчя» для відомої косметичної компанії, військовий завод у Чечні («я його вигадав»), Храм Христа Спасителя, його у фіналі підриває головний герой, цитати з Достоєвського, Тургенєва, Булгакова, Пушкіна, Пастернака... А ще в романі багато сповідальних моментів. «Питання спокути — це дуже по–російськи, по–достоєвськи, — пояснює Бегбедер. — Спочатку спровокувати нещастя, щоб потім про це плакатися».
Незважаючи на російські декорації роману «Ідеаль», Київ та кияни Фредеріку сподобалися більше, ніж москвичі. «Росіяни — параноїдальні, — поділився Бегбедер своїми побіжними враженнями від промо туру. — Вони стурбовані, заклопотані, вони бояться майбутнього. Іноземці відчувають себе більш європейцями в Києві, а не в Москві». Також письменник потішив столичну пресу знанням творчості Гоголя, на якого, як відразу ж ідентифікували журналісти, сам Фредерік дуже схожий. Жалкуючи з приводу того, що Микола Васильович спалив другий том «Мертвих душ», Бегбедер закликав ставитися до письменників більш трепетно:«Треба любити письменників, а то вони вразливі і можуть зробити все, що завгодно». Після таких проукраїнських одкровень логічним було запитання про те, а чи не бажає письменник події свого наступного роману перенести до Києва? «Можливо, — почухав свій «гоголівський» ніс Бегбедер. — Усе залежить від того, як пройде цей візит до України».
Учора француз провів автограф–сесію в книжковому супермаркеті на Петрівці, відвідав вечірку в «Фондю–барі» і сьогодні відлетів у Париж.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
