Зустріти Новий рік та відсвяткувати Різдвяні свята десь далеко від дому, наприклад, у горах, — мрія чи не кожного другого жителя планети. І не дивно, адже ліпшої романтики, ніж гори, сніг та новорічна казка, годі й шукати. Проте можливість здійснити свою мрію мають далеко не всі. По–перше — дорого, а по–друге — можна не встигнуть забронювати місце, адже деякі розумники замовляють номери у пансіонатах, готелях, котеджах та купують закордонні тури ще влітку.

Люди самі не знають, чого хочуть. З одного боку всі погоджуються, що авторів потрібно багато і різних. І водночас кажуть, як це погано, коли молодий автор починає «педалювати» (себто забагато писати). За шість років Таня Малярчук написала чотири не надто товсті книжки. Якщо ж відверто, то й зовсім не товсті. «Хіба це багато? — дивується дівчина. — Невже краще було б, якби, поки я писатиму кожну наступну книжку, моє ім’я встигали забути?».
Таню помітили відразу. Першу ж її книжку «Ендшпіль Адольфо, або Троянда для Лізи» Павло Загребельний висунув на здобуття Національної премії ім. Т. Г. Шевченка. Дякувати Богові, в черзі на цю премію роками стоять автори значно поважнішого віку. Та, здається, Тані Малярчук живеться і пишеться добре і без цієї почесної відзнаки.
Останнім часом письменницю доволі часто запрошують виступати за кордон. Вона залюбки мандрує, знайомиться із західноєвропейськими колегами, просто собі живе і жодним чином не переймається, що пише про неї преса. Точніше й правдивіше було б сказати, що письменниця переймається цим аж так, що вирішила не читати власне інтерв’ю чи рецензії на свої книжки. Останні (часом навіть позитивні) її іноді так засмучували, що Тетянин чоловік, письменник і журналіст Олег Криштопа, демонстративно шматував ті рецензії і викидав їх у смітник.
Як письменниця Таня Малярчук має унікальний хист дивитися на себе, як на чужу людину, і цілком перевтілюватися в образи сторонніх людей. Можливо, тому її проза, навіть маючи цілком автобіографічний грунт, сприймається казково й очуднено. Таня здатна по клаптях зшити саму себе з найрізноманітніших людей, тварин, природних явищ і населених пунктів.
До речі, щодо населених пунктів. Минулого тижня Таня повернулася з двотижневого європейського туру містами німецькомовного простору (Німеччина, Швейцарія, Австрія). Перед тим як вмонтувати мандрівні враження у художній текст, письменниця погодилася трохи розповісти про них читачам «УМ». Наш кореспондент вирішив не обмежуватись лише Таниною мандрівкою, а й просто поговорити. Бо розмовляючи з цією дівчиною, розумієш, що досвід і життєва мудрість — то не лише прерогатива сивочолих старців.