Діагноз для міської ради

«Навіть якщо більшість мене не схвалить, я один ляжу поперек дороги і в те приміщення, крім дітей, нікого не пущу», — попередив лікар Роменської райлікарні Олександр Пилюгін. Як для медиків, яких на загал вважають аполітичними, заява серйозна. Але й причина, що змусила до радикальних намірів, теж не легковажна. І збори трудового колективу лікарні — найбільшого колективу в місті — довели, що кожна людина здатна виявити себе громадянином, коли йдеться про питання принципові.

«Поліклініка майбутнього»

Що діти — наше майбутнє, агітувати нікого наче й не треба. Принаймні всі кандидати про це добре знають, поки не стають депутатами. Втім усе по–порядку...

У Ромнах, стверджують лікарі, поліклініка для дітей найгірша в області, «та й у всій Україні, мабуть, такої немає!» Приміщення з дерев’яним фасадом, над дверима якого гордо зафіксована дата побудови — 1903 рік. Прилаштована під лікарняний корпус ще одна хатинка, тісні коридори, маленькі кабінетики, туалет на вулиці... Завідуюча Людмила Бойко відкриває одні з дверей: «А це в нас ординаторська». — «Оце?!» — виривається мимовільно. Вузенька кімната заставлена столами, біля яких туляться по двоє–троє людей.

«...Вісімнадцять осіб на 12 квадратних метрів, — розповідає лікар–педіатр Людмила Бобришева. — Буває, прийдеш — усі місця зайняті. Береш карточки під руку і — де приткнешся. Часом пишеш їх у підсобці, де відра та ганчірки...»

«...Темної кімнати, яка потрібна окулісту, немає, — каже офтальмолог Ірина Жога. — У районі зниження гостроти зору більш ніж у двох тисяч дітей, а ми маємо лише один кабінет. Самі зробили шторку, і «легким порухом руки» кімната в нас перетворюється на темну...»

Кабінет лікувальної фізкультури працює не в ліпших умовах. Якщо норма на одного масажиста — вісім квадратів, то в Ромнах на вісімнадцяти метрах розміщуються четверо масажистів та троє інструкторів ЛФК. Де там втуляються ще й хворі — загадка.

А «червоний куточок», де і дітей, і підлітків приймають п’ять лікарів, іноді одночасно? Чи треба щось казати про лікарську таємницю?..

Хворі й здорові, немовлята й підлітки тісняться на спільній площі. «Планова потужність цієї поліклініки, якщо врахувати всі існуючі вимоги, — дев’ять відвідувачів за зміну, — говорить головний лікар Центральної районної лікарні Валентина Гунькова. — Наші лікарі приймають і до 500 дітей. Усе тримається на їхній терплячості та високій професійності».

Робоче місце відремонтуй сам

Зрозуміло, що лікарня мріяла про нову поліклініку. Йшли часи, мінялися владні мужі, а питання не вирішувалося. Врешті у середині 90–х років медики зробили важливий крок до мрії. З міста саме виводили військову частину. Після довгих і палких дебатів військове містечко вдалося забрати в комунальну власність — безпосередньо під заклади охорони здоров’я. Планували зробити з нього поліклінічне містечко. Вже й приміщення розподілили, і проект в Одесі замовили. Найбільшу триповерхову споруду виділили дитячій поліклініці.

Утім прийшли важкі роки, навіть зарплати місяцями не платили. Звісно, було не до реконструкції. Коли ж з’явилася можливість повернутися до старих планів, виявилося, що практично всі будівлі місто вже комусь продало. А ті, хто купив, уже перепродали, і, кажуть, з великим зиском. Утім це мало б стати справою компетентних інстанцій. Ми ж повернемося до єдиного не проданого приміщення — того, що під дитячу поліклініку. Бо його медики затялися не віддавати. Поставили свою охорону, перераховували на ремонт денні заробітки і самі бралися до роботи — лише суботників провели двадцять! Завдяки контактам головного лікаря, яка була тоді депутатом обласної ради, залучали благодійні кошти. Себто, вважають, робили все, що мала б робити влада. Бо справа лікарів — лікувати та освоювати нові технології. А забезпечити умови для цього мало б місто. Втім для мрії та майбутнього чого не зробиш!.. Перекрили дах; поміняли електричну проводку — під медичні потреби; замінили опалення; підлогу першого поверху обклали плиткою. Так само виклали плиткою стіни приміщень, що призначалися під спеціалізовані кабінети (уже розподілені!), та точки водопостачання в решті кабінетів... Для того, аби поліклініка запрацювала, лишилося виконати опоряджувальні роботи, на які потрібно понад мільйон гривень. Цифра цілком невелика як для такого призначення, переконана Валентина Гунькова. Та, як часто буває, лунає зловісне «але».

«Місто, дружнє до дитини»?

Одного з недавніх жовтневих днів депутати міської ради проголосували за те, аби віддати приміщення, підготовлене для дитячої поліклініки, місцевому суду. Тепер непросто з’ясувати, як точно розвивалися події на сесії. Одні депутати кажуть, що питання в порядку денному не було й виникло воно взагалі «з голосу». Інші наполягають, що розгляд був передбачений. Хоча при цьому самі називають такі терміни винесення питання на обговорення, що суперечать будь–яким регламентам, згідно з якими депутатам має даватися певний час на ознайомлення з проблемою. Міського голови Павла Помарана того сесійного дня викликали до області. А головуючий на сесії секретар ради Леонід Набойченко виявляє нездорову забудькуватість і не може пригадати навіть, чий же голос озвучив дане питання на зібранні.

Як би не було — проголосували. Хоча жодної серйозної аргументації щодо логічності та правомірності даного рішення у своїх виступах на зборах у лікарні депутати не навели. Можливо, депутати не знали про важкий стан дитячого закладу? Навряд. Поліклініка обслуговує 16 тисяч міських дітей. І серед них просто не може не бути дітей, онуків роменських обранців. Більше того, як зізналися лікарі, ті приходять і ще й наполягають, аби їх обслуговували без черги; самі призначають час, у який їм зручно прийти на прийом. Такі от істинні слуги народу! Не дивно, що терпець лікарів увірвався. «...Я забороняю працівникам дитячої поліклініки обслуговувати депутатів міської ради поза чергою», — категорично заявила на зборах заступник головного лікаря ЦРЛ із питань дитинства Ніна Скорик.

Парадоксально ще й те, що Ромни є учасниками програми ЮНІСЕФ «Місто, дружнє до дитини». Вона передбачає повне сприяння міської влади вирішенню будь–яких питань, що стосуються дитинства.

Шанс на видужання використовує хворий

Головний суддя вже навіть виступив по місцевому радіо і подякував депутатам. Утім частина суддів, зрозумівши ситуацію, визнає, що приміщення у лікарні забирати не можна. Як повідомив міський голова Павло Помаран, на дану споруду є ще один претендент — церква. Адже будинок має історичну цінність, у ньому свого часу було духовне училище, де навчався письменник Пилип Капельгородський. Тож є ідея відродити там духовний навчальний центр.

Голова показує листи претендентів і каже: найкращим шляхом вирішення цієї проблеми було б проведення громадських слухань. Як вирішать самі роменці, так, врешті, й має бути. І рішення громади вже ніхто не зможе відмінити. Але для цього потрібно зробити принаймні перший крок — відмовитися від рішення, прийнятого напередодні.