Ні європейський (14 жовтня), ні соціальний (4 листопада) марші в Мінську не змогли стати масовими і яскравими. У неділю на вулиці вийшло всього близько двох тисяч білорусів.
Соціальний марш укотре продемонстрував наявність трьох «колон» опозиції — комуністів, демократів та, назвемо їх так, молодіжних активістів. Оргкомітети обох маршів практично мали однаковий склад і формувалися Коаліцією демократичних сил, проте за соціальний марш, природно, відповідало «ліве крило» коаліції. Адже це була акція протесту проти законопроекту, яким парламент відміняє практично всі пільги для малозабезпечених верств населення — від студентів до пенсіонерів. Однак тертя серед учасників коаліції перетворили марш на слабку, малоефективну акцію. До того ж її не пошанували присутністю ні Олександр Мілінкевич, якого зовнішній світ сприймає як єдиного лідера білоруської опозиції, ні співголова політради Коаліції об’єднаних демсил, він же — лідер БНФ Вянцук Вячорка.
Поляризація сил в коаліції вияскравилася відразу після Конгресу демсил наприкінці травня, коли в політраді провели реорганізацію і замість одного голови, Олександра Мілінкевича, обрали чотирьох співголів. Відтак «різноспіви» між учасниками коаліції стали до непристойності очевидними. Найсвіжіший приклад: напередодні соціального маршу, 3 листопада, в офісі Білоруського народного фронту відбувся форум «У майбутнє — без комунізму». Хоч метою його був протест проти проведення в ті дні в Мінську зустрічі лідерів комуністичних та робітничих партій, однак дісталося «на горіхи» й комуністам з коаліції демсил. Зокрема В’ячеслав Сівчик закликав колег виключити ПКБ із коаліції, а друкований орган комуністів — газету «Товариш» — кидав під ноги присутнім.
Поки ліві з правими з’ясовували стосунки, «третя колона» в середовищі опозиції, молодіжні активісти, пішли своїм шляхом. Мовляв, маршрут акції затвердив Мінський міськвиконком, витіснивши її проведення в парк Дружби народів, що майже на околиці столиці. Сюди, «на місце вигулу собак», молоді демократи зареклися ходити, отож провели свій, альтернативний, марш — на центральній Октябрській площі.
Події 4 листопада — тривожний сигнал для опозиції. Адже якщо коаліція демсил не знайде ефективного способу для консолідації, то парламентські вибори у жовтні–2008 вона з гуркотом програє.
Олексій МІНЧОНОК