«Джаз — це більше, ніж стиль, це спосіб життя. Так, не може бути джазу без драйву, без синкопи, без імпровізації...» Ці слова належать російському джазмену Олексію Козлову. Зрозуміє їх, мабуть, кожен. Але відчути силу цих слів здатні хіба що люди, які силу афоризму від Козлова випробували особисто і без джазу себе просто не усвідомлюють. Серед них — музикант Ігор Закус, який на початку року разом із товаришами зорганізував проект Jazz–коло. Днями «джазколівці» відзвітували про те, чим вони займалися минулого сезону, і заанонсували плани на майбутнє.
Почали з презентації відразу п’яти дисків із записами джазових композицій: двох концертів на DVD («Caсtus fresh»–«Cactus in kolo», «Коломийки Ігоря Закуса&«Z— Band») та трьох — на CD (у тому числі й «Zakus was here/Тут був Закус»). Загальний наклад цієї мрії меломана–джазмена, яку ведучий вечора, музикознавець Олексій Коган, провівши паралель із політикою, назвав українським проривом, — 5 тисяч примірників. Не багато, але тут важливим є сам факт появи цих збірок у магазинах чи на розкладках, адже раніше такі релізи розходилися, як правило, серед музикантів та їхніх знайомих. Як запевнила директор видавництва «Темпора», що видало ці диски, Юлія Олійник, ціна продукції не «кусатиметься»: CD коштуватиме 20 гривень, а DVD — 50.
Цю міні–антологію українського сучасного джазу записували не на студії, а прямо на концертах, які проходили під грифом «Jazz–кола». Серію щомісячних виступів, як і належить «застрільнику», розпочав сам Закус. А другий сезон Jazz–кола почали із концерту–солянки, в якому виступили Юлія Рома з гуртом Night Groove (Юля вже випустила власний альбом Heartbeats), відома джазова піаністка Наталя Лебедєва, квартет піаніста Родіона Іванова, «СуперБенд» Сергія Овсянникова та Іллі Єреська, що презентували «мікс» джазу, блюзу та латинських ритмів... Протягом цього сезону вони та інші джазові музиканти запросять своїх шанувальників на сольники, які потім, підсумовуючи другий сезон Jazz–кола, вийдуть на CD та DVD. Поки що у фаворі Jazz–кола були фанк та етноджаз, але, судячи із строкатої стилістичної тематики композицій, що прозвучали на концерті в Українському домі, перелік жанрових симпатій буде значно довшим. Віртуозна музика мала досить скромне візуальне обрамлення: джазові виступи взагалі відрізняються мінімалістичними декораціями, цього ж разу не було навіть натяку на якусь сценографію (навряд чи цей музичний жанр здатен «підтягнути» серйозних спонсорів — тут «беруть» душею й технікою).
До речі, всю цю імпрезу можна було б назвати альтернативою поп–культурі, примітивній за змістом і перевантаженій «блискітками–оборочками», якби... не Ігор Закус. Річ у тім, що джазовий віртуоз викладає в Київському університеті культури, має багатющий досвід співпраці з естрадними та поп–виконавцями — Іриною Білик, Таїсією Повалій, Оксаною Білозір, а наразі є бас–гітаристом гурту «Віа–Гра». Виявляється, якщо ти справжній профі, то поєднувати непоєднуване можливо. При цьому пан Закус вважає, що «джаз завжди був мистецтвом вишуканим, мистецтвом людей, які... інтелектуально розвиненіші, які тягнуться до високого і дивляться трохи далі».
Олег Долінський,
директор компанії Comp Music:
— Джаз ніколи не належав до мистецтва масового, але був період, коли джаз, дуже недовго, звучав на танцях... Сьогодні музиканти, які виконують джаз, уже не підлаштовуються під слухачів, а самі виховують свого шанувальника. Як результат — кількість адекватних, чесних і розумних слухачів зростає.
Листопад у Києві обіцяє бути дуже джазово активним. До нас приїдуть Георгій Гаранян, Маркус Міллер, який виступить на традиційному джазовому фестивалі «ДоДж», Олексій Козлов, оркестр Гленна Міллера, уперше в Києві виступить тріо Авішаі Коена, свій ювілей відзначить Олексій Коган... Слідкуйте за афішами.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
