Обстеживши трюми 112–метрового судна, вщерть заповнені артилерійськими снарядами та іншим небезпечним крамом, водолази Керченського спеціального морського загону МНС укотре переконались, що корабель і досі є небезпечним. Причому все це іржаве «добро» покоїться всього на 15–метровій глибині в акваторії бухти, куди сьогодні заходять великотоннажні танкери. І хоча небезпечне місце позначене на воді спеціальним буєм, інколи при маневрі судна все ж не уникали зіткнень із зрізаним димарем та іншими конструкціями «Жан Жореса», що, зрештою, може закінчитися трагедією.
Як стверджують місцеві історики, теплохід пішов на дно у січні 1942 року. Цивільне судно Чорноморського морського пароплавства радянське командування задіяло у Керченсько–Феодосійській десантній операції (до речі, найневдалішій у минулій війні). Через загрози нальоту авіації фашистів роботи в порту Феодосії тоді проводилися здебільшого поночі. На світанку судно вийшло у відкрите море, так і не завершивши розвантаження, а з настанням сутінок лягло на зворотний курс. Шторм, а також відсутність навігаційних вогнів на березі заважали маневруванню. Отож «Жан Жорес», вірогідно, і напоровся на морську міну. Руйнівним вибухом було виведено з ладу машинне відділення. Екіпаж майже дві години боровся за життя свого корабля, проте мужність моряків усе ж його не врятувала.
Як розповів «УМ» заступник начальника Керченського загону МНС Дмитро Малахов, затонулий «Жан Жорес» дещо занурився у мул. Тому вже найближчим часом ця ж сама команда рятувальників у складі восьми водолазів і двадцяти п’яти піротехніків за допомогою двох плавзасобів спробує очистити судно від мулу і почати його розмінування. Пан Малахов пояснив: снаряди спочатку дістануть із трюмів, а потім перевезуть на суходольний полігон, де і знищать.