Усі забуті, все забуто

У ніч із 29 на 30 жовтня 1937 року в Мінську, у внутрішній тюрмі НКВС (вона існує й зараз і називається «американкою») було розстріляно цвіт білоруської інтелігенції. За 70 років історики та громадські активісти провели жалобні заходи на місцях цієї та інших масових страт. До участі у Дні пам’яті жертв сталінських репресій не приєдналися ні влада, ні опозиційні партії з коаліції Об’єднаних демократичних сил.

Навесні було створено оргкомітет для вшанування жертв сталінізму, який об’єднав учених, істориків, журналістів, котрі роками досліджують тему масових репресій у Білорусі в сталінські часи. Було вирішено щомісяця 29 числа проводити символічні акції пам’яті в Куропатах (це перша місцевість, де було виявлено останки розстріляних енкаведистами білорусів), а весь 2007 рік оголошено Роком пам’яті. Кульмінацією Року мало стати 29 жовтня — день, який історики вважають піком сталінських репресій.

Утім влада, запрошена до участі в жалобній акції, або відбувалася відмовками, або бюрократичними відписками. Та найбільше здивування викликала в оргкомітету Року пам’яті демократична опозиція, лідери якої не поспішили взяти участь у жалобних заходах у Куропатах і Мінську. «Ми відіслали запрошення до політради Об’єднаних демократичних сил, проте отримали дивну відповідь: це не найважливіший захід для наших демократів, вони готуються до Соціального маршу (акція, яка пройде цієї суботи в Мінську». — Ред.), — обурюється співголова оргкомітету Днів пам’яті, історик Ігор Кузнєцов. При цьому він наголошує, що у політиків оргкомітет не просив жодної фінансової чи організаційної підтримки.

Лідер Об’єднаної громадянської партії Анатолій Лебедько пояснює, що політрада коаліції збирається раз на три місяці, а тому й запит оргкомітету Днів пам’яті не розглядала, залишивши рішення щодо участі в акції за кожною окремою партією. Відтак єдиним з хоч якось помітних опозиційних політиків на скорботних заходах був Павел Северінець, екс–голова «Молодого фронту», а нині провідник християнських демократів. Він вважає поведінку своїх старших колег незрозумілою. «Для білоруських політиків дуже важливо усвідомити те, що відбувалося 70 років тому. Без розуміння аморальності й трагічності всіх тих подій ми не дійдемо до мети, задекларованої демократичними силами Білорусі», — розмірковує Северінець.

Говорити про цілковиту байдужість демократів до проблеми сталінських репресій було б неправильно. Скажімо, напередодні Днів пам’яті, 28 жовтня, у столиці близько тисячі осіб вийшли на демонстрацію, приурочену до Дзядів — це День пам’яті предків, за народним календарем. Ця акція — марш на свято Дзядів та до меморіалу в Куропатах — стала традицією, з її проведенням уперше в 1988 році пов’язують зародження білоруської демократії. Тоді заспівувачем став лідер БНФ Зенон Позняк, а на вулиці Мінська вийшло понад 20 тисяч громадян. Однак з року в рік до участі в жалобній ході приєднується все менше людей.

Внесок у те, щоб суспільство менше уваги приділяло подібним акціям, поза сумнівом, зробила й офіційна влада. Згаданий вже Ігор Кузнєцов вважає, що нині у ЗМІ тема сталінських репресій стала ледь не табуйованою. «Після обрання Олександра Лукашенка президентом ця тема поволі стала зникати з офіційного дискурсу, — робить висновок історик. — І знаходить відображення тільки на шпальтах незалежних видань, тираж яких вкрай незначний».

Влада не лише не пропагує правду про жахи 70–річної давнини, а й наполегливо пробує переписати історію, змінити ставлення білорусів до масових репресій епохи сталінізму. Так, кілька років тому офіційне ТБ продемонструвало сюжет, в якому стверджувалося, що в урочищі Куропати покояться останки не розстріляних енкаведистами, а тих, кого розстріляли німці в часи війни. Однак докази, що це жертви саме сталінських репресій, виявилися настільки переконливими, що влада обрала іншу тактику. «Тепер у школах на уроках історії дітям пояснюють, що репресії — нормальна практика захисту держави від зовнішніх небезпек та внутрішніх ворогів», — констатує пан Кузнєцов. Отже, більшість білорусів погано уявляє, що їхня нація пережила у 30–х роках.

Олексій МІНЧОНОК