«Молодість». Післясмак,

На церемонії закриття кінофестивалю «Молодість» його художній керівник Андрій Халпахчі влаштував для глядачів невеличкий сповідальний сеанс, під час якого зізнався, що зазвичай упродовж фестивального тижня він подумки підганяє події. Мовляв, дуже багато роботи, і хочеться, щоб усе швидше закінчилося. Але цього року пана Халпахчі охопили протилежні емоції. «Все настільки цікаво і добре, що не хочеться, щоб фестиваль завершувався», — розчулено зізнався він. І Андрія Яковича зрозуміє кожен, хто останню декаду жовтня провів разом із «Молодістю». Проблемою №1 для учасників та гостей кінофоруму стала рекордна кількість фільмів — 400 (цей показник на «Молодості» був зазвичай удвічі меншим). Фільми в кінотеатрі «Київ» показували цілодобово, причому одночасно у різних залах (плюс покази в інших кінотеатрах). Тож переглянути все, навіть якщо припустити, що тиждень можна обійтися без сну, не було ніякої можливості. Втім і побаченого вистачить для того, аби зрозуміти: що–що, а криза середнього віку «Молодості», якій уже 37, не загрожує. Бо на цей фестиваль з’їжджаються режисери, які в «Молодості» бачать оту алегоричну точку опори, завдяки якій вони планують перевернути увесь світ.

Не Альмодовар, але все–таки...

Найгостріша боротьба за «Скіфського оленя», як завжди, розгорнулася у номінації повнометражних фільмів. І ця конкуренція має кілька передумов. По–перше, режисери цих стрічок — студенти не сьогоднішні і не вчорашні. Як мінімум — позавчорашні, їм уже за тридцять, а значить, окрім творчих амбіцій, вони вже мають досвід та уявлення про свою професію не лише теоретичне, а й практичне. По–друге, чимало претендентів на «Скіфського оленя» мірялися силами на інших фестивалях і на «Молодості» позиціонувалися як лауреати чи дипломанти престижних кінофорумів. Так, на Міжнародному кінофестивалі у Москві був відзначений фільм Юріса Поскуса «Монотонність» («Молодість—2007» присудила цій стрічці приз Журі міжнародної федерації кіноклубів FICC). Як розповів режисер, цю стрічку вони знімали... по понеділках. Оскільки всі актори працюють у театрах, то інші проекти можуть дозволити собі лише у власний вихідний. Це — не єдина особливість цієї максимально наближеної до реальності картини, яка має бюджет у 200 тис. доларів. Якщо першоосновою будь–якого фільму є сценарій, то історію простої дівчини з рибальського селища, яка за змістовнішим життям вирушає до Риги, писали під час репетицій. «Цей фільм — про людей, які чогось прагнуть, яким набридли щоденні повтори і які хочуть щось змінити, — каже режисер. — Але коли ми шукали таких людей, то з’ясовувалося, що вісімдесят відсотків із них хочуть одного — щоб від них відчепилися».

Герой картини «Що я знаю про Лолу» також не з тих, хто має перед собою чітку картинку власного майбутнього. Його інтереси — приземлені й примітивні. Леон підслуховує чужі розмови, спостерігає за людьми, «патрає» сусідську пошту — розважається так у перервах між доглядом старої матері. Але ось на його горизонті з’являється дівчина Лола, і хлопець отримує шанс урізноманітнити безрадісні будні... Режисера фільму, іспанця Хав’єра Ребольйо, кінокритики «Молодості» хором порівнювали з його земляком Педро Альмодоваром — мовляв, і прийоми, і тональність дуже схожі. На що гарячий іспанський хлопець Хав’єр, ледь стримуючи образу, відповідав: «Над персонажем на ім’я Лола ми працювали ще дванадцять років тому, задовго до того, як Альмодовар почав своє «Повернення»...» Також усім майбутнім глядачам фільму «Що я знаю про Лолу» режисер радить сприймати цю картину не лише візуально, а й уважно слухати саундтрек.

Двічі переможець Флоріан Гааг (його «Холтрейн» на «Молодості» став кращим повнометражним фільмом і отримав приз глядацьких симпатій) справляв враження урівноваженої, доброзичливої, спокійної людини. Водночас його «Холтрейн» вибухнув настільки потужною динамікою та емоційністю, що вибуховою хвилею були накриті всі глядачі, не залежно від віку. Прекрасний зразок вищого пілотажу в кіномистецтві: через молодіжну тематику вийти на найболючіші проблеми соціуму, примусити перейнятися головною думкою фільму всіх. Для розкриття теми й ідеї свого фільму Флоріан Гааг узяв на озброєння мистецтво графіті (як зізнався Гааг, він і сам частенько вправляється у «наскельному» живописі сучасних мегаполісів). «Графіті — суперечливе мистецтво, — каже Флоріан. — Відштовхуючись від особистих поглядів, людина претендує на спільний простір». У цій стрічці режисер «убиває» найсимпатичнішого героя, примушуючи тим самим замислитися над речами, які ще вчора здавалися такими очевидними...

Зірки обіцяли, та не приїхали

Фільм «Жорстокість» російсь­кої режисерки Марини Любакової був заявлений у програмі повного метру і «галочку» в програмці навпроти нього поставили як критики, так і просто глядачі. При всій повазі до дебютантки Любакової — кіно у неї вийшло жорстким, цілісним і достойним — хотілося, насамперед, подивитися на нову акторську роботу Ренати Литвинової, яка у цьому фільмі грає одну з головних ролей. А оскільки у програмі «Молодості» була ще одна позиція, пов’язана з Литвиновою, — її картина «Зелений театр у Земфірі» — то журналісти вже почали запасатися провокативними запитаннями для провокативної Ренати. На жаль, ці запитання так і залишилися без відповіді: Литвинова на «Молодість» не приїхала. Більше того, фестиваль так і не презентував «Зелений театр у Земфірі», пояснивши відміну прем’єри технічними проблемами... Замість фільму про дівчинку–скандал дивилися «Пересохлу землю» Тараса Томенка. І нічого катастрофічного у цьому не було б — зрештою, філософську притчу мудрого Томенка глядач сприйняв дуже позитивно — якби не сумна тенденція. Не було Литвинової, не приїхала Ізабель Юппер, з якою планувала домовитися «Молодість», а в цьому їй обіцяв допомогти Жерар Депардьє, не потрапив до Києва Микита Михалков, який мав брати учать у закритті фестивалю... В останній момент відбулася заміна і серед членів журі — замість француза Фредеріка Зіхлера працювала український кінокритик Ірина Гордійчук. Такі рокіровки навряд чи працюють на престиж фестивалю...

ДО РЕЧІ

Цьогорічна «Молодість» встановила Спеціальний приз журі, який не був передбачений регламентом. Відзнака дісталася румунському режисерові Крістіану Немеску за фільм «Каліфорнійська мрія». На жаль, минулого року Немеску трагічно загинув, тож ця нагорода для нього стала уже посмертною, а саму картину завершували друзі режисера. Крістіану Немеску також присудили приз журі Міжнародної федерації кінопреси FIPRESCI.