Не всім селам пощастило так, як невеличкому селу на Рівненщині Рисвянці. Книгу про своє село та її мешканців — «Рисвянка і рисвянці» — написав і опублікував у Рівному доцент Українського державного університету водного господарства та природокористування Сергій Остапчук. Багаторічну свою роботу він присвятив землякам, опублікувавши книгу в переддень 400-річчя першої письмової згадки про Рисвянку.
Рисвянка мала нелегку долю (втім як й інші наші села), її розселяли, її землі віддавали під Тучинський військовий полігон, вона пережила воєнне лихоліття і повоєнне нищення Української повстанської армії, колективізацію і «прихватизацію» наших нелегких часів. Багато мешканців, особливо молодих, виїхало у ближні та далекі міста, інші країни.
Сергій Остапчук зібрав і систематизував цей надзвичайно цікавий матеріал — по зернинках, — вивчаючи архіви і реєстрові книги, записуючи розповіді старожилів. Читачам, певно, буде цікаво ознайомитися з «Таємницями рисвянських прізвищ», зібранням діалектизмів, почитати улюблені колискові мешканців Рисвянки та молитви, яким вчать рисвянських дітей матері. У книзі зібрано, зокрема, і багато цікавих матеріалів про місцеву школу, її вчителів та учнів, починаючи з першої в селі парафіяльної школи, яку діти відвідували переважно 2-4 роки.
Отож невелике і до цих пір практично невідоме в Україні волинське село Рисвянка отримало свою писемну біографію, своєрідну «малу енциклопедію. Але, без сумніву, таких біографій має бути значно більше, бо кожна українська родина і кожне українське поселення заслуговує на свого літописця.
Людмила СТУПЧУК.
Кремлівський цар Ірод, прикидаючись миротворцем, винайшов нову формулу брехні, твердячи, що, мовляв, «русскіє і украінци — єдіний народ». Але ж звідки тоді споконвічна війна вовків в овечій шкурі проти нашої Вітчизни, чому геніальний Василь Симоненко писав: «Україно, ти моя молитва, ти моя розлука вікова, гримонить над світом люта битва за твоє життя, твої права»? >>
Весна вже покликала господарів у поле. На базарах не проштовхнутися: люд вибирає насіння та міндобрива, шукає, чим би земельку покропити, щоб бур’яни не росли і зайвий раз не брати сапу до рук. «Візьміть ще оцей перепарат, під корінь внесете. Він стимулює ріст і зміцнює рослину», — припрошує продавець молоду жіночку, яка купує яскраві пакети з імпортним насінням. >>
У 2012 році в лісовому урочищі поблизу села Мощена, що біля Ковеля, з’явилося нове військове кладовище. Навесні 1944 року тут точилися кровопролитні бої за Ковель, тому солдатських поховань у цій місцині є ще чимало. Відшукати їх і навіть ідентифікувати — справа благородна й необхідна. Бо війна справді не закінчена доти, доки не похований її останній солдат. >>
На початку ХХ століття Українська держава відновила свою незалежність, яку два її історичних сусіди — західний (Польща) та північний (Росія) — хитрощами, підступністю та збройною агресією ліквідували, а Україну загарбали та поділили між собою. >>
Як відомо, минулорічної весни наше Міністерство культури заявило про необхідність створення в Україні музею тоталітаризму, який би розкривав весь масштаб злочинів комуністичного режиму проти українського народу. >>
Лубенський благодійний фонд «Надія і Батьківщина» впродовж багатьох років розшукує в Україні громадян, які під час Другої світової війни були вивезені на примусові роботи до Норвегії, і підтримує творчі контакти з відповідними норвезькими установами. >>
