Правильна жінка

Український тиждень моди, що сім днів розбавляв нерукотворну красу Пушкінського парку своїми рукотворними і наперед тимчасовими вжитковими образами, святкував цього року 10–літній ювілей. Дві яскраво виражені тенденції супроводжували цю акцію — перетворення на мегасвітський захід Києва (щовечора у клубах і ресторанах партнери Тижня, спонсори і дизайнери влаштовували after–party) і професіоналізація подіуму (практично всі дебютанти показували готові до тиражування колекції з повною лінійкою весняно–літнього гардеробу, як наслідок професіоналізації — менш видовищні і не такі яскраві, як завжди, дефіле). Втім UFW продемонстрував і неприємний факт — у Києві надзвичайно мало «форматних», правильних, хороших моделей. Дивлячись на одну, вже досвідчену манекенницю, Сніжана Онопко, яка ходила в дефіле Ілони Куц, а на показі Андре Тана зайняла місце в першому ряду, складалася пополам зо сміху. На гала–показ італійської моди моделі банально спізнювалися, виправдання звучало так: не переживайте, зараз ми тут швидко походимо, їм сподобається — ми ж професіонали. Ще забула про квіти на подіумі. Як не бореться з ними президент оргкомітету UFW Ірина Данилевська, як не доводить, що у Парижі чи Мілані це «фі», моветон, покази деяких дизайнерів таки перетворюються на бенефіси народних артистів у палаці «Україна». Не вистачає тільки квітів від партії Регіонів чи НУНС, від мера, нардепа і Президента.

Все геніальне — просто, все просте — модно

Перед тим, як «переповісти своїми словами» основні ідеї, силуети, кольорові палітри і деталі колекцій українських дизайнерів на весну—літо 2008 року, зазначу, що на 21–му за ліком національному тижні прет–а–порте було показано 38 колекцій. Про чотири перші «УМ» детально розповіла в номері за 13 жовтня, охопити решту колекцій повністю — майже нереально, та за великим рахунком і не потрібно. Тому тільки найкращі.

Львівська дизайнерка Олена Даць пройшла всі етапи росту в рамках UFW — участь у програмі «Нові імена», потім Fresh fashion, на яких її помітили і вже перша її доросла колекція на UFW, осінь—зима 2007—2008 була однією з найцікавіших. На весну—літо 2008 Олена пропонує ніжну за кольорами, чисту за лініями і актуальну за силуетами колекцію. В її основі — сукні, міді і міні, сукні–сарафани і сукні з вирізом–човником або з американською проймою, коктейльні і вечірні. У наступному сезоні модні монохромні кольори, але «розпринтований» купонами маленький фрагмент української вишивки «чорним хрестиком» на шовку кольору крем–брюле виглядає дуже жіночно і стильно. А головне — ексклюзивно, адже дизайн тканини виготовили на замовлення Олени. Ненав’язливо доповнюють сукні фрагменти з макраме та трикотажні болеро. В техніці макраме також зроблені купальники і літні шльопанці. Це той випадок, коли говорять: усе геніальне — просто, але за цю простоту дехто б і душу продав.

Впізнати почерк дизайнера Ірини Каравай, яка працює для марки Nota Bene&Karavay і найкращі костюми ведучих «1+1» — це теж її рук справа, дуже просто, але при всій впізнаваності Каравай щоразу розширює прокладену колію своєї творчості, і як хороший актор набирається якнайбільше вдалих штампів. У цьому випадку — читай фірмових прийомів. Ірина пробувала себе в українській етніці, в японській темі, у стилістиці Київської Русі, на весну—літо 2008 вона обрала Грецію. Заспокойтеся, вона не збирається всіх одягати в хітони, пеплоси чи плащі, бо хороший дизайнер ніколи не черпає тему «в лоб». Тож із Греції «пішли» високі кольорові сандалії, пегаси і кентаври в декорі, видовжений силует та войовничість чи агресивність образу, яка втілювалася через металізований блиск органзи. Блок яскравих топів, спідниць, суконь із блискучих «лусочок» у поєднанні з фірмовими вузькими укороченими брюками, конструктивістськими піджаками чи короткими об’ємними спідницями натякали на глем–рок і 80–ті. Темні базові кольори — чорний, тьмяно–зелений, сірий, коричневий — вона розбавила чистими фіолетовим, салатовим, кораловим, жовтим так, що вже ніхто не скаже на дівчину від Nota Bene&Karavay, що вона сіра миша. Навіть за такою формальною ознакою як колір.

Важко працювати в одному вузькому сегменті — тільки в трикотажі, чи тільки в діловому костюмі, чи тільки вечірні сукні — і при цьо­му робити моду. Слідом за королевами трикотажу Сонею Рікель та Розеттою Міссоні це успішно робить московська киянка Світлана Тєгін. Її обожнюють за тонкий, пластичний і дуже затишний та теплий кашемір, за модні силуети, за концептуальні дефіле і сутінкові, темні кольори. Вона тяжіє до готичної стилістики і богемних клієнтів, не шкодує якості для трикотажу і мінімалізму для своїх моделей. Дівчата з рибами на голові, у сріблястих колготках і лакових туфлях мали навіяти тему підводного світу — летючий шифон і блискучий атлас мерехтіли, як місячна доріжка. А сукні–балони і мінімалістські сукні з ідеальними трикутними вирізами, сукні з об’ємними планками на рукавах, подолі, поясі, з облягаючим верхом і низом–тюльпаном «повторювали»: нічого зайвого. Крім «урочистої частини», в колекції присутні і демократичні смугасті топи, а ефект невимушеності створюють грубі мотузки в декорі одягу. Шкода тільки, що Світлана показала половину колекції (всю побачать росіяни на своєму Тижні прет–а–порте), і що ця колекція дуже вже «розвивала» попередню, непосвячений можне і сплутати.

Модно серед дизайнерів: бути собою

Олена Ворожбит і Тетяна Земськова працювали в трендах, тому їхня жінка —правильно елегантна, з підкресленою талією, з класичними пропорціями, з некрикливими деталями, в модному монохромі. В цьому сезоні дизайнери зосередилися на технологічних тканинах, експериментували з італійськими матеріалами нового покоління. Втім труднощі роботи можуть бути відомі тільки фахівцям, на позір речі виглядали дуже природно і традиційно. Ідеологію улюблених 60–х Земськова і Ворожбит використали на повну програму — чіткі конструкції, м’які силуети, геометричні лінії, і, як результат, — стримана, аристократична елегантність. Помітні акценти — комбінезони і сарафани, рукав–реглан і довжина міді, рукав три чверті і мінімалізм біля горловини. М’які пастельні кольори «розворушують» настрочені рельєфні «павутинки», великі ґудзики, модний лак Олена і Тетяна радять дозувати — сумки і взуття з лаковими фрагментами, але в жодному разі не передати куті меду: поміркованість в всьому.

Андре Тан, який в попередні сезони уявляв себе ледь не родоначальником смарт–кутюру і збирав селебріті–ньюсмейкерів, щоб привернути увагу до своїх показів, цього разу, схоже, спробував знайти свій відповідник модним тенденціям. Звісно, він не міг проігнорувати сукні — тому класичні в стилістиці Унгаро і авангардні сукні–сорочки з геометричною конструкцією об’єму в нижній частині а–ля Йоджі Ямамото в Андре Тана вийшли не тільки модними, а й оригінальними. Колекція і романтична, і сексуальна, і трохи ж таки інтелектуальна, за кольорами вона була однією з найвдаліших — усі відтінки синьо–блакитного, трохи блякло–рожевого (троянда в попелі), бежевого, і соковиті кораловий, червоний, синій. Прості силуети виглядали романтично за рахунок м’яких об’ємів на спідницях і рукавах завдяки драпіровкам, які навіяли Тану статуї і храми європейських столиць. Треба віддати належне дизайнеру — і складний крій, і японські кімоно, і рукав у формі «баранячої ноги», і цитування Ренесансу не порушують стрункості силуету, але добре урізноманітнюють колекцію, виключають монотонність, присутню в роботах іменитих дизайнерів. Колишній Тан, любитель геометричних конструкцій і трансформерів, «намалювався» в чоловічій лінії, загалом поєднання нового і колишнього Танів в один дало хороший результат. Схоже, Андре корисніше прислухатися до себе, а не підглядати за французькими і японськими кутюр’є.

Продовження огляду колекцій українських дизайнерів читайте в наступному номері «УМ».