«УМ» уже повідомляла про звільнення Президентом голови Решетилівської райдержадміністрації Антоніни Васильченко, яка «за сумісництвом» очолювала тамтешню районну організацію Соцпартії. Сталося це після того, як з’явилися перші підтвердженя підозр місцевих «помаранчевих» політиків: замість декларованих товаришкою соціалісткою двох вищих освіт у неї ...немає жодної. У невеликому селищі–райцентрі ніхто не міг пригадати, коли ця «заочниця» брала «навчальні» відпустки, щоб їздити на сесії чи захист дипломів у вузи двох (!) сусідніх держав...
Керівні соціалісти Полтавщини відхрещувалися від скандалу, відмовчувалися. А якщо й коментували, то скупо: мовляв, були у Президента якісь причини для звільнення, а заміну очільниці районної парторганізації вже знайдено. Кажуть, як лідер «найбільшого в Україні» районного осередку СПУ, Антоніна Васильченко була улюбленицею самого соціалістичного вождя Олександра Мороза.Тож його повпреди на Полтавщині закликали не поспішати з висновками. Бо ж у період загострення боротьби за владні крісла так і чекай на підступи політичних опонентів: он скільки кримінальних справ проти посадовців порушується, а де судові вироки? Тим паче що за цією справою треба було дочекатися офіційних відповідей навчальних закладів і правоохоронців Росії та Білорусі, а потім, звісно, і остаточного вердикту служителів Феміди. На сьогодні все те вже є.То хто ж насправді влаштовував оті «підступи» з фальсифікацією? Судіть самі.
Спочатку з Білоруської державної політехнічної академії (колишнього техуніверситету) надійшла інформація: пані Васильченко відрахували з третього курсу заочного відділення факультету дорожнього будівництва «за порушення навчальної дисципліни» й більше граніт науки вона тут не гризла. Отже, ніякого «білоруського» диплома в неї не могло бути. А от «російський» таки був. Тільки «липовий». Як повідомив полтавським правоохоронцям старший слідчий Савеловської міжрайонної прокуратури Москви пан Зорін, «встановлено, що А. І. Васильченко у Московському автомобільно–дорожньому інституті в період із 1989 по 1995 рік не навчалася. Диплом ЕВ №752033 за МАДІ не числиться».
Хоча саме цим дипломом «козиряла» пані Васильченко, коли вирішила стати державним службовцем. Спочатку — консультантом у Решетилівській РДА, потім — завідувачкою оргвідділом райради. І, зрештою, 8 березня 2005 року — головою райдержадміністрації. Весь цей час Антоніна Іванівна пред’являла «липу», так би мовити, «в натурі», прикладала її копії до офіційних документів, вписувала в автобіографії та особові справи. Зрештою, коли скандал тільки почав розгоратися і прокурор району зажадав згоди на притягнення депутатки райради Васильченко до кримінальної відповідальності, вона категорично заперечувала власну причетність до будь–якої «хімії» з «корінцями» про освіту.Саме ті заперечення спонукали більшість депутатів районної ради відмовити прокурору в наданні такої згоди.
Та коли слідство за цією кримінальною справою таки розпочалося, пані Васильченко обирає іншу тактику — визнання вини і каяття. Перше пояснення слідчому з приводу придбання фальшивого диплома ще в статусі свідка нагадувало філософський трактат. Із відступами про людські слабкості; усвідомлення, «що такі дії не відповідають високим словам бути чесним і порядним» та неусвідомленням, «що диплом, який мені був вручений, не пройшов усі стадії реєстрації і документального підтвердження»; запитаня самій собі — «чи дії мої були доброчинні?».
Чим ближче до розв’язки, тим менше перед обвинувачуваною поставало подібних філософських запитань. Принаймні в суді вона була конкретнішою: «Вину визнаю повністю ...Каюся у вчиненому злочині. Ставлюся до себе з презирством». З огляду на ці зізнання спочатку співробітники прокуратури, ще на етапі слідства, «закрили» ту «найтяжчу» статтю звинувачення, що передбачає відповідальність за зловживання владою або службовим становищем. А потім і служителі Феміди врахували «щирі каяття», відсутність тяжких наслідків злочину та інші пом’якшуючі обставини, призначивши тепер уже колишній голові РДА Антоніні Васильченко за використання завідомо підробленого документа та службове підроблення остаточне покарання у вигляді штрафу в розмірі 850 гривень із позбавленням права обіймати відповідні посади строком на один рік. Оскаржувати вирок Решетилівського райсуду засуджена не збиралася — відбулася ж, по суті, легким переляком.
Одразу після звільнення з керівної посади вона влаштувалася на роботу в полтавську філію потужної комерційної структури з іноземним капіталом. Життя вдалося... А як бути з отими морально–філософськими запитаннями? Соцпартію вона залишила. А от запитання до тих «козирних» соціалістів, які «зісватали» її на таку відповідальну посаду у структурі виконавчої влади, погодьтеся, залишаються.
Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>
Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>
Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>
Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>
