Уроки для бедуїнів

Уже нічого не буде як колись. Глобальне потепління стало настільки очевидним, що заплющувати на цю проблему очі з кожним роком стає все важче. Найпершими в Україні згубний вплив нових природних тенденцій відчули на собі аграрії південних та східних регіонів, де вже кілька років поспіль на полях під пекельним сонцем згорають тисячі гектарів сільськогосподарських культур. Вітчизняна наука відреагувала на цю проблему досить оперативно і вже зараз пропонує власні методи боротьби з «пустелею». Головне, аби вчених почули і селяни, і управлінці, оскільки без серйозних капіталовкладень та зміни технологій країна навряд чи залишиться з хлібом.

І старий кінь мусить орати глибоко

У багатьох господарствах південних регіонів країни досі «пилюкою припадає» зрошувальна техніка разом із водними каналами та спеціальними підводами. Фахівці–практики вважають, що вже давно настав час вдихнути у них нове життя. Без цього на півдні та сході аграрний сектор просто не виживе. «У нас навіть тепер, восени, у двометровому шарі грунту немає жодної краплі вологи, — розповідає директор дослідного господарства Херсонської області «Сканійське» Віра Найдьонова. — Спека і потужні буревії знищили тисячу гектарів посівів, завдавши збитків на сім мільйонів гривень».

До цього часу на полях агрофірми працює 63 дощові установки. Техніка стара, латана–перелатана, ще радянського зразка. На її заміну потрібні чималі гроші, оскільки в Україні її більше не випускають. Євролізинг, за словами пані Найдьонової, пропонує сьогодні установки в середньому за півмільйона гривень. Але навіть за умови стабільних урожаїв «Сканійському» така розкіш не по кишені. Потрібні або пільгові кредити, або державна система закупок.

Про необхідність створення такої програми на рівні Кабміну каже і директор однієї з найуспішніших вітчизняних агрофірм «Сади України» Олексій Зайцев. Він упевнений: якщо за короткі терміни відновити покинуті системи зрошення і запровадити у сільському господарстві сучасні технології, то навіть за умов нищівної засухи можна збирати добрі врожаї. Як доказ, він продемонстрував ще й досі зелені посіви кукурудзи та соняшнику, що неабияк вразили незвичною висотою, добірним насінням і міцними пагонами. І це при тому, що Кегичівщина Харківської області, де були вирощені незвичні для ока культури, теж добряче постраждала через спекотне і сухе літо.

Ще одна підзабута паличка–виручалочка на випадок засухи — повернення до парів. Віра Найдьонова говорить, що зараз агрофірми, у гонитві за максимальним прибутком, почали забувати цей перевірений дідами метод ведення господарства. Разом із тим поля, яким дозволили «перепочити», добре накопичують вологу, і за умови правильного обробітку рятують урожай від суші.

У свою чергу Олексій Зайцев радить переглянути норми глибокої оранки. На його думку, 20—25 сантиметрів в умовах глобального потепління вже не рятують рослини від спеки. У «Садах України» встановлену норму збільшили фактично вдвічі. Це дозволило господарству накопичити у грунті більшу кількість вологи і збільшити урожайність соняшнику, кукурудзи, сої на 30—35 відсотків.

Сарана купує теплий одяг

Директор НДІ захисту рослин Віталій Федеренко говорить, що не так давно до його рук потрапила унікальна мапа, виготовлена у 1942 році для українських аграріїв... німецькими окупантами. На ній зображено і прокоментовано двома мовами зони поширення у наших областях сільськогосподарських шкідників. Тобто педантичні німці навіть під час війни, на чужих територіях, надавали велике значення розвідці захисту рослин. У нас наразі таких служб узагалі немає. А як раптом вони десь і вціліли, то не працюють, а це досить тривожний сигнал. «Комахи переконливо «говорять» — глобальне потепління є, — стверджує вчений. — Ті шкідники, які були типовими для півдня України, почали з’являтися на півночі. Хто міг подумати: сарана, яка завше шкодить у Херсоні, стала звичною для Сум. А хлібна жужелиця та клоп–черепашка з Одеси, Миколаєва і того ж таки Херсона перекочували на Київщину та Чернігівщину».

Аби шкідники не переточили увесь урожай, Віталій Федеренко радить не висівати жодного кілограма у грунт без грамотного протруєння насіння. Для цього необхідно провести фітоекспертизу, підібрати потрібний отрутохімікат і ретельно очистити зерно. За його словами, якщо до посівної маси потрапить бодай п’ять відсотків пилу та інших домішок, про добрий урожай можна забути. Вони автоматично спрацюють як сорбент, відтягнуть отруйник на себе і насіння не отримає потрібну йому норму. Восени, перед тим як відправити посівний матеріал на зберігання, його теж потрібно ретельно обробити спеціальними хімічними препаратами. Це потрібно, щоб позбутися шкідників, які нападали в зерно і переносять вірусні хвороби.

Долари — у ґрунт! По дві штуки на гектар

Вітчизняні сільгоспвиробники, на думку вчених, постійно заощаджують кошти на добривах. За інформацією завідуючого відділом генетичних основ селекції селекційно–генетичного НДІ Олександра Рибалка, у нас прийнято вносити сьогодні 20 кілограмів азоту на гектар. І це в той час, коли, скажімо, у Франції на таку ж площу не шкодують два центнери аналогічних добрив. У результаті французькі хлібороби отримують близько 80 центнерів пшениці з гектара, а наші — в середньому 30. А між тим достатня кількість азоту в умовах засухи набуває виняткового значення, оскільки грунтові процеси під пекельним сонцем значно уповільнюються. Аби пробудити пересушену землю до життя, заступник міністра аграрної політики Сергій Мельник радить вносити азотні добрива і перед посівною культивацією, і в період сівби. Причому, на його думку, варто використовувати не лише азотні, а й фосфорні та калійні добрива, правильно визначивши їхнє співвідношення. Відповідні рекомендації у вітчизняних учених є. Треба лише їх взяти на озброєння.

Разом з тим, за словами пана Мельника, Україні конче необхідно створити власну стратегію застосування хімречовин. У цьому зв’язку може стати в пригоді концепція програми хімізації аграрної галузі, яку зараз розробляють вітчизняні вчені. Невдовзі вони запропонують її на розгляд Кабміну. А вже зараз науковці можуть забезпечити сільгоспвиробників спеціальними комп’ютерними програмами. Останні дозволять користувачам мати повне уявлення про властивості своїх грунтів, незалежно від того, в якому саме регіоні країни вони живуть, і відповідно досить точно спрогнозувати потенційний урожай та прибутки.

У свою чергу Національна академія аграрних наук пропонує сільгоспвиробникам унікальні регулятори росту рослин. За інформацією академіка Сергія Пономаренка, витративши на обробіток цим ноу–хау одного гектара землі щонайбільше два долари, аграрії додадуть рослинам енергії для проростання. Досліди показали, що навіть за несприятливих погодних умов застосування цих регуляторів допомагає озимим культурам успішно перебути холод і дати рясні сходи.

Горох і квасоля — наша таємна зброя

Незважаючи на те, що аграрні НДІ країни вже відреагували на зміну клімату і створили далеко не один сухостійний сорт сільськогосподарських культур, науковці радять не робити ставку лише на один із них. Більше того, як стверджує директор НДІ рослинництва імені Юр’єва Віктор Кириченко, настав час переглянути обсяги посіву озимих. Через незвично теплі і сухі зими такий спосіб сівби стає все більш ризикованим. Тому для того, аби не залишитися без урожаю, слід збільшити посіви ярої пшениці. А заодно звернути увагу й на інші культури. Наприклад, бобові.

На думку Віктора Кириченка, звівши до мінімуму вживання гороху, квасолі та кукурудзи, українці стали нацією, що споживає непомірно велику кількість крохмалю та жирів. І це в той час, коли білок, що міститься в бобових, є основною формою існування життя на планеті. Його нестача в організмі людини призводить до численних хвороб, включаючи розумову відсталість. До того ж горох є ідеальною рослиною для проведення сівозміни.

Глобальне потепління також змушує переглянути встановлені терміни висіву культур, змістивши в середньому їх днів на десять. А заодно «виробити» нові правила гри на аграрному ринку. За словами Олександра Рибалка, у нас сьогодні виробники не чують переробників, а трейдери — виробників. Аби налагодити тісні контакти між усіма ланками доволі розгалуженої системи, необхідно «усіх цих людей об’єднати в одну асоціацію». За таким принципом живе увесь світ, що дозволяє «хлібним» країнам успішно проводити єдину політику як на внутрішньому, так і зовнішньому ринку продовольства.

Останній, за прогнозами фахівців, найближчим часом зазнає суттєвих змін. Причому дуже невтішних. Через нестримний наступ пустелі на планеті тепер щороку зникає близько семи мільйонів гектарів угідь, придатних для землеробства. А отже, стверджують експерти, дефіцит продуктів харчування стає невідворотною проблемою. Тож Україна, маючи найбільші запаси чорноземів, просто зобов’язана відтворити свої найкращі хліборобські традиції і повернути собі втрачений статус житниці Європи.