Ніл Хасевич. Автопортрет.
Тільки–но стало відомо, що Музей Великої Вітчизняної війни відкриває в середині жовтня виставку «Ми стали волі на сторожі. Ніл Хасевич: відомий і невідомий», газета «Обзор» у номері за 4 жовтня 2007 року вмістила статтю без підпису «Власти разделили ветеранов». У ній представник парламентського комітету у справах ветеранів ВР V скликання Петро Цибенко називає заплановану експозицію «оскверненням музею» і «пострілом у спину 15 мільйонам членів ветеранських організацій в Україні». По–перше, дивно, що серед 47–мільйонного українського народу майже третина — це ветерани війни, що закінчилася понад 60 років тому. По–друге, як може осквернити столичний музей розповідь про українського художника світового рівня, учасника 35 виставок, у тому числі й міжнародних, 100–річчя якого урочисто відзначалося два роки тому. Дипломна робота «Святий Володимир» у Варшавській академії мистецтв відкривала перед митцем широкі обрії. А він повернувся до рідного волинського села Дюксин, учителював, ставив з дітьми п’єси українських класиків. Співав у церковному хорі і малював ікони (у 1943 нацисти спалили церкву в рідному селі, де були й образи роботи Хасевича). Вивчав українські шрифти і вималював «Буквар». Мріяв створити Волинську школу художників...
У роки війни Ніл Хасевич став членом крайової референтури пропаганди Південно–Західної України. Створив портретну галерею повстанців, низку плакатів, серії «Ми стали волі на сторожі» та «Волинь у боротьбі», бофони (грошові квитанції «бойовий фонд ОУН»), проекти нагород Української повстанської армії і різноманітні листівки. На початку 1951 року з Москви до всіх управлінь МГБ були надіслані фотокопії повстанських малюнків і шифрограма: «Цілком таємно. Ці малюнки підкидають до посольств делегатам сесії Генеральної Асамблеї ООН. Задум провокаторів — сформувати громадську думку Заходу про те, що в Україні немовби йде масова збройна боротьба проти радянської влади. Ваше завдання: розшукати автора малюнків і припинити його антирадянську діяльність». Розшукувала художника спеціальна міжобласна опергрупа КДБ. Оперативникам допомагали місцевий дільничний, голова колгоспу імені Леніна і секретар парторганізації. 4 березня 1951 року, коли бункер Хасевича оточили, художник (який, до речі, був інвалідом без ноги) з двома охоронцями застрелилися. Одним із повстанських правил, перейнятих ще від козаків, було не здаватися в полон. Мовляв, полонений і на тому світі служитиме поневолювачам.
«На виставці експонуються раритети, надані нам Волинським краєзнавчим музеєм та Державним архівом Служби безпеки України, — розповідає куратор виставки, завідувач відділу окупації Музею Марина Шевченко. — Це і альбом дереворитів, і жанрові картини, Літопис УПА, проілюстрований Хасевичем, плакати, замальовки, шаржі, і знамениті бофони. «Ми стали волі на сторожі» — це одна з його найкращих робіт і так само ми назвали виставку». Більшість із цих матеріалів енкаведисти взяли в схроні після загибелі художника. Один з альбомів був захоплений при ліквідації підпільної друкарні імені Тараса Шевченка у 1950 році. Відвідувачі зможуть побачити тут оригінал відомого автопортрета Хасевича. Бофони, за проектом Хасевича, функціонували у 12 областях України. Ці невеличкі дереворити зберігаються у різних архівних та музейних фондах. Найбільша колекція (до 170) — звісно ж, в архіві СБУ.
«Ми підготували цю виставку за планом, погодженим з Міністерством культури України, згідно з Указом Президента № 789/2006 «Про всебічне вивчення та об’єктивне висвітлення діяльності українського визвольного руху та сприяння процесу національного примирення» і розпорядженням Уряду», — пояснює заступник директора Музею з наукової роботи Любов Легасова. Коли Мінкультури прислало листа з проханням повідомити, що музей може підготувати на виконання указу, співробітники вирішили організувати виставку про Ніла Хасевича. Щорічно Музей готує понад 20 тематичних виставок. А тема ОУН і УПА представлена тут з 1994 року, з часу реекспозиції, після якої більше уваги було приділено темі України у ІІ Світовій війні. «Тоді було переосмислено і тему спротиву окупантам, з’явилася експозиція «Антифашистський рух опору українського народу», де вперше висвітлені теми, раніше не відомі широкому загалу, — розповідає Марина Шевченко. — Це участь воїнів–оточенців у партизанському русі, самостійницький рух опору (коли люди самі в своїх селах і містечках створювали підпілля), участь українців у русі опору європейських країн, а також діяльність УПА. Адже українці затято билися з ворогом у різних формуваннях».
У залі про рух опору — всього два стенди — про ОУН (дві його гілки) і УПА. Тут немає портретів в’язнів нацистських концтаборів Мельника і Бандери. Утім є Присяга воїна Української Повстанської Армії, оригінал якої досі зберігається в Архіві СБУ. Є розпорядження, підписане першим командиром УПА Климом Савуром про «земельне питання»: «На всіх землях України, звільнених Українською Повстанською армією від московських большевиків і німців, касується засаднича колгоспна система, запроваджена більшовиками, і впроваджується приватна селянська власність». В анкетах, які заповнювали при вступі до УПА, місце народження воїнів — і Київ, і Дніпропетровськ, і Харків. «Для нас головне — це людина і те, як вона діяла за різних обставин, — каже Марина Шевченко. — Одні боролися з ворогом, інші відсиджувалися. Наша історія дуже непроста, героїчна і трагічна. Крові в нас багато, але лицарства — ще більше».
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
