Покрова в Україні була ще й порою весіль. (Фото Укрінформ.)
Свято Покрови — суто києво–руське. Греки його не відзначають, хоча встановили його завдяки константинопольській події, а в Богородичній церкві у районі Влахерна, де й сталося диво, є образ Покрови Богородиці. У 910 році, коли на Константинополь напали араби–сарацини, до цієї церкви зібралися сотні людей. Тут з 474 року зберігалися ризи Богородиці, перенесені з палестини, і її головний убір — хустина–омофор. Люди ревно молилися, покладаючись на заступництво Пресвятої Діви, і раптом Андрій Юродивий побачив, як у повітрі з’явилася Богородиця, сяючи, мов сонце, вона молилася і покривала весь світ своїм омофором. Це ж саме побачив Андріїв учень Єпіфаній. Невдовзі вороги відступили.
За легендою, очевидець дива святий Андрій був скіфом–невільником у Константинополі. Можливо, тому образ і вшанування Покрови Богородиці найбільш поширилося саме на українських теренах. Князі й гетьмани будували на честь Богородиці храми, а козаки й воїни Української Повстанської армії шанували 14 жовтня як день українського війська. Ікона Покрови була в кожній церкві і чи не в кожній українській родині. Про один з образів писав історик запорозького козацтва Дмитро Яворницький: «На дошці з липи... зображені Богоматір, Миколай Чудотворець і архістратиг Михаїл, а нижче представлені у всеозброєнні, у чоботях, в широких шароварах, у кунтушах, підпоясані зеленими поясами, з відкритими, виголеними головами, запорожці. Вони розташовані півколом над краями ікони, зі знаменами посередині і з усією козацькою арматурою. Унизу ікони, від козака, що стоїть на передньому плані праворуч, простягнутий вгору у вигляді вузької стрічки до самого вуха Богоматері, напис: «Молимося, покрий нас чесним твоїм покровом, ізбав від усякого зла». Напис цей треба читати з кінця від правої руки до лівої, так, як пишуть і читають євреї. Дещо вище від цього напису зроблений інший: «Ізбавлю і покрию, люди мої». За переказом, ця ікона зображає кошового Калнишевського з товариством, що молиться про врятування Січі від біди, що насувалася з боку Москви. Її копія зберігається у Меморіальному будинку–музеї Дмитра Яворницького в Дніпропетровську.
Як пояснюють богослови, Богородиця на іконі Покрови означає таїнство взаємного заступництва. Адже «у старому Законі єдність Божого народу була заснована на крові. А єдність Церкви зміцнюється через кровообіг благодаті у всіх її членів. Цей взаємний зв’язок підтримує і захищає кожного окремого вірного, який сам по собі загубився б, а разом з іншими і під захистом інших спасеться». Можливо, тому в Україні свого часу був поширений звичай перед святом Покрови по–особливому допомагати одне одному. Скажімо, толокою покрити хату чи полагодити огорожу вдовам і сиротам.
Різдвяні свята, що починаються зі Святвечора, для багатьох українців — не тільки одухотворена трапеза з дідухом, кутею та колядками, а й добра нагода згадати про давні сакральні обереги, котрі ще з дохристиянських часів були неодмінним атрибутом у кожній українській оселі. З–поміж них — лялька–мотанка, яку вважали одним із найдієвіших «запобіжників» зла. >>
«УМ» вирішила познайомитись із «живим» талісманом нового року і відвідала Київський іподром. Захоплююче було спостерігати за звичайним, буденним життям коней, за тим, як вони уживаються з іншими тваринами зі східного календаря, адже у конюшнях також мешкають собаки, кішки і навіть, як пізніше виявилось, поросята. >>
Уже традиційно наприкінці грудня Національний палац мистецтв «Україна» запрошує своїх найвибагливіших критиків — дітей з усіх куточків країни — на Головну новорічну ялинку. Цього року першими глядачами сучасного театралізованого музичного дійства у 3–D форматі стали більше 3500 малюків із дитячих будинків та інтернатів Києва та Київської області. >>
Окрім Головної ялинки в Палаці «Україна», у Києві на святкування Нового року і Різдва дітей запрошують в Український дім, Жовтневий палац, Музей Ханенків і «Мамаєву слободу». Кожен із закладів зі шкіри пнеться, щоб зачарувати своїми дійствами якомога більше дітлахів із батьками. >>
На голові — гетьманська шапка з пір’ям заморських птахів, у руках — ліра. Таким наші прадіди уявляли Миколая, і саме такий святий, втілення древніх українських традицій, відтепер живе в козацькому селищі «Мамаєва Слобода». Сьогодні він складає серйозну конкуренцію американському Санта Клаусу та російському Дєду Морозу — дітлахи від нього в захваті. Ще б пак! Незвичайний Микола одягнений у священичі ризи та у підбитий бобровим хутром шляхетський кунтуш (верхній одяг козаків та шляхти. — Авт.). Він не махає крючкуватою палицею, йдучи по лісу, а сидить у традиційній, оздобленій рушниками, наддніпрянській хаті, виконує на старосвітській лірі канти XVII століття і чекає на чемних дітей. >>
Такої помпезної та заполітизованої підготовки до святкування 9 Травня українці давно не бачили. А підхід до наведення марафету з нагоди 65–ї річниці Перемоги в столиці подекуди взагалі шокує: центральні вулиці Києва чи не вперше за роки незалежної України завішені радянськими прапорами, серпами та молотами. >>
