Досвід літньої феміністки

Нобелівський комітет учора оголосив, що цьогорічна премія з літератури присуджена англійській письменниці Доріс Лессінг, «яка епічним чином переказує жіночий досвід, зі скепсисом, пристрастю та провидчою силою своїм проникливим поглядом аналізує нашу поділену цивілізацію».

Лауреатка народилася 22 жовтня 1919 року в британській родині у місті Керманшах, Персія (тепер Бахтаран, Іран). Її дівоче ім’я — Доріс Мей Тейлор. Батько — Альфред Кук Тейлор, колишній офіцер британської армії, в часи Першої світової війни був банківським службовцем, мати Емілі — нянькою. У 1925 році родина переїхала до Південної Родезії (тепер Зімбабве), сподіваючись поліпшити своє матеріальне становище. Письменниця описала своє дитинство, проведене на африканській фермі, в біографічній книзі «Під моєю шкірою» (1994).

У семирічному віці дівчинку відправили на навчання спочатку до монастирської школи, а потім перевели до школи для дівчаток у Солсбері. Після закінчення школи у віці 14 років дівчина почала працювати: спочатку — нянькою, потім — телефоністкою, стенографісткою і, нарешті, журналісткою. Тоді ж узялася писати короткі оповідання. 1939 року Доріс вийшла заміж за Френка Чарльза Відома, в шлюбі з яким народила сина Джона та доньку Джин. Цей шлюб розпався, і 1945 року Доріс вдруге вийшла заміж — за німецького єврея Готтфріда Лессінга, з яким познайомилася в марксистському гуртку. Завдяки чоловіку письменниця була втягнута в політику, стала членом Лейбористської партії Родезії. До розпаду другого шлюбу 1949 року встиг народитися син Пітер.

Тоді ж Доріс Лессінг переїздить до Лондона, де серйозно починає політичну та письменницьку кар’єри. В 1952—56х роках вона була членом Британської компартії. Перший художній роман Лессінг «Трава співає», в якому розповідається про відносини між білою дружиною фермера та її чорним слугою, з’явився 1950 року. Потім світ побачила напівбіографічна серія книг «Діти насилля». До неї увійшли романи, дія яких розгортається головним чином в Африці: «Марта Квест» (1952), «Пристойний шлюб» (1954), «Брижі шторму» (1958), «Прив’язаний до землі» (1965) та «Місто чотирьох воріт» (1969). В інших романах письменниці також домінувала тема складної жіночої долі та колоніалізму.

Світову славу письменниці приніс роман «Золотий щоденник» (1962). У 70х роках вона зміцнила свою репутацію письменниці новаторського стилю завдяки роману «Короткий спуск до пекла». А романом «Хороший терорист» (1985) письменниця повертається до реалістичного стилю опису. Роман «Мандрівка в тіні» (1997) знову був автобіографічний. Уже в цьому столітті побачив світ роман «Найсолодші мрії» (2001).