Контемпорарі есперанто арт

У салон «Бентлі» з вулиці заглядає коричневого кольору чоловік і вдивляється у свого двійника в приміщенні. На ньому нічого, крім патьоків фарби. Це перший експонат нової виставки Reflection, яка з сьогоднішнього дня доступна для всіх у PinchukArtCentre. Киянин, що поспішає в неділю ранком на Бессарабку за парною телятиною, може й не здогадуватися, що ця пара чавунних людських фігур — знамениті скульптури одного з найтитулованіших британських скульпторів, лауреата премії Тернера1994 року Ентоні Громлі. Такі фігури, які мають тіло власне художника, недавно зачудовано розглядали англійці на вулицях Лондона, а також перехожі у Бельгії, Норвегії, Німеччині, настала черга українців. І скільки вони так стоятимуть, залежить від власника чоловічків — олігарха, мецената і засновника Центру сучасного мистецтва Віктора Пінчука. Все, що стоїть перед його центром, на щойно обладнаному під центр другому поверсі і на звичних четвертому і п’ятому — від 12 відрізаних коров’ячих голів і до чорних квадратів із місива натуральних мух Демена Хьорста, від скелета у позі молитви Марка Квіна і до рожевих панно із приклеєними живими метеликами того ж Хьорста та інфантильною величезною іграшкою із дитячої пластмаси Такеши Муракамі — відтепер належить йому, одному з крупних покупців на ринку сучасного мистецтва. Імена, які стоять під кожною роботою щойно відкритої виставки, дуже гучні і дуже дорогі — фактично представлена перша десятка найзатребуваніших, а відтак найдорожчих світових митців contemporary art.

Ті, кого можна було донедавна побачити тільки в інтернеті — ось, перед нами. Подруга Елтона Джона, авторка забойної серії «Чоловіки, що плачуть», британська зірка Сем Тейлор–Вуд представлена фотографією 2000 року «Автопортрет, як дерево» — переказувати сюжет нереально, особливо якщо його там немає. А нюанси і емоції кожен виробляє сам і безпосередньо перед роботами. Бо як сказав на прес–презентації американець Джеймс Кунс, який здобув славу як радикальний представник американського руху нео–геометричного концептуалізму (Neo–Geo), що цікавиться культурою споживання і її пародіюванням, «Мистецтво — це те, що відбувається в самому глядачі, а не те, що вісить на стіні». В Україну Кунс приїхав на запрошення Віктора Пінчука з дружиною і трьома дітьми. Поряд із Віктором Пінчуком, вбраним у ледь м’ятий синій піджак і без краватки, напрасований Кунс із правильно підібраною в тон сорочки краваткою виглядав як скромний працівник фінансової установи середньої руки. На презентацію виставки Reflection у Київ обіцяли прилетіти також Ентон Гормлі, Деміан Херст, Андреас Гурскі. До речі, Фонд Віктора Пінчука купив кілька робіт Гурскі, а вони ой які дорогі — у 2002 році на аукціоні Christie’s у Нью–Йорку одну його фотографію купили за 701055 євро. Гурскі знімає гігантські офісні центри із освітленими квадратиками кімнаток і крапочками–людьми, натовпи на рок–концертах, боксерських матчах, рівні ряди товарів у супермаркетах і геометрію островів архіпелагу — його наче зачаровують великі скупчення, не важливо — істот, каміння чи вогників. Для Віктора Пінчука надзвичайно важливою є робота Гурскі «Кличко» — фотографія 1999 року з бою нашого боксера в Німеччині: магія, що витворюється із суміші вогнів, екранів, трибун, людей і центру тяжіння — рингу.

Вражаючою в цій світовій арт–рефлексії є інсталяція Деміена Хьорста «Ракові хроніки: Ісус та учні» — через обіловані голови корів у формаліні й чорні квадрати з приклеєних мух цей найважливіший художник Британії хотів передати тему смерті. Цікаво, що в експозиції представлені різні роботи Хьорста — від гламурно–рожевих панно із метеликами до бронзової скульптури Варфоломія із ножицями в одній руці і зрізаною шкірою в другій. Цікавою видається робота Ентоні Гормлі «Тьмяне світло» — кімната, наповнена туманом різної консистенції, аж до оптичної втрати свого тіла.

Українське contemporary art представлене дотепними роботами Іллі Чичкана спільно з групою «Сині носи» — «Ігри розуму», до того ж інтерактивними: тут можна зіграти в баскетбол з Ейнштейном або в теніс із Фрейдом. Так само на виставці є роботи Цаголова, Тістола, Завадова.

Розгарячившись від химерних арт–об’єктів, причому це якраз та рідкісна експозиція, де одна робота цікавіша за іншу, здається, що нібито експонатів малувато. Ще хочеться. Втім ціннішим є почуття міри кураторів, тягне подякувати за те, що вони не «доповнили» зали більшою кількістю менш цінних робіт.

«Це приміщення — тимчасове, ми, звичайно, як могли пристосували його під Центр сучасного мистецтва, але Києву потрібен нормальний Музей сучасного мистецтва. Через деякий час він буде. Ми його побудуємо», — пообіцяв Віктор Пінчук.