Комсомольська ОРДА

      У Білорусі з небаченою в останнє десятиліття помпезністю відзначали восени 85-рiчній ювілей ВЛКСМ, що поклало фактичний початок тотальної комсомолізації молодої генерації країни. Білоруський республіканський союз молоді (БРСМ) було офіційно оголошено спадкоємцем традицій і майна комсомолу Радянської Білорусі. Не зайве сказати, що і без такого «посагу» БРСМ в останні роки не бідував.

      Комсомол у Бiлорусiї, на відміну від України та багатьох інших держав екс-Союзу, ніколи не зникав. Більше того — він був у фаворитах влади, був обдарований неймовірним фінансовим і адміністративним ресурсом і, що найважливіше, позиціонував себе як найбільш ударну організацію, що стоїть на сторожі інтересів президента Олександра Лукашенка. Так, напередодні минулих президентських виборів у низці мінських вузів було створено неформальну «організацію хлопчиків» під назвою «Пряма дія», що одержала «добро» на розклеювання в університетських коридорах листівок з абсурдними слоганами на кшталт: «Молодь — з молодим президентом», «За Батьку голову відірву» тощо. Наскільки серйозним є проект «Пряма дія», багато молодих людей зрозуміли, коли на факультетах заходилися створювати осередки цього об'єднання, лідери яких (як правило, не найуспішніші студенти) не просто негайно були введені в коло перших осіб, наприклад, Мінського державного університету, а й почали старт запаморочливих, як на студентські мірки, кар'єр, що не снилися відмінникам-розумникам. Спливло буквально кілька місяців — і президент, що прийшов правити країною на другий термін, благословляв Білоруський патріотичний союз молоді, кістяком якого стали «педешники», очолювані непоказним юнаком Усеволодом Янчевським, про залізну волю якого вже тоді ходили легенди.

      Історію злету БПСМ посилив знаменитий у Білорусі президентський указ номер 380 «Про державну підтримку БПСМ», яким, по суті, комсомольську організацію було прирівняно до державних структур. Указ став нагородою за підтримку Лукашенка на виборах. Відтак до міленіуму ця організація стала доволі масовою. БПСМ, утім, на пікові успіху тримався не дуже довго: його розігнали за вказівкою самого президента після того, як масштаби «культурного злодійства» перших посадовців організації стали порівнянні ледь не з уседозволеністю грузинських «мхедрiонi». Однак анулювали організацію тихо — під пригожим приводом «єднання» молоді її злили з нечисленним і статичним Білоруським союзом молоді, що зареєструвався ще на початку 90-х як спадкоємець ВЛКСМ. Юні лідери БПСМ удало виграли парламентські вибори і розсілися в Овальній залі парламенту, нова ж організація одержала об'єднану назву — БРСМ. Відразу ж грубувато і відверто було відсунуто на другий план Усеволода Янчевського, а натомість комсомольським «генералом» призначено 37-літнього Михайла Орду — одну із дуже загадкових фігур політичного бомонду, недавнього заступника Янчевського, людину, що незмінно ухиляється від спілкування з пресою і, на думку тієї ж преси, тримає міцною рукою ключі від колишніх БПСМівських сейфів.

      У перших числах вересня-2003 у столичні школи надійшла «згори» вказівка — у всіх класах негайно вивісити портрети президента й установити державні прапори (придбані за рахунок батьків), усім дітям негайно вступити в піонери, старшокласникам, відповідно, у комсомол, туди ж — усім учителям (технікумівським і вузівським викладачам) віком до 30 років. Катуватися питанням про те, що ж буде з учителями та дітьми, котрі відмовляться «задрав штаны, бежать за комсомолом», тобто вступати в новоутворені комсомольські «ячейки», до деякої міри безглуздо. Таких — за визначенням — практично не існує. У сьогоднішніх білоруських реаліях підняти голос «проти», тим більше в індивідуальному порядку, означає негайно оголосити себе не те що аутсайдером — просто людиною не від світу цього. Нинішня молодь, як і та, на долю котрої випало жити в часи Ленінського комсомолу СРСР, вирішила вступати до лав БРСМ з дулею в кишені, тобто для «галочки». Чимало лишилося й «просунутих», свідомих, вільних, які проігнорували заклик стати комсомольцями, як і всі інші «принудилівки». Та в будь-якому разі, Михайлові Орді вдалося виконати обіцянку, яку він дав президенту, і довести до минулорічного осіннього ювілею комсомолу чисельність організації до півмільйона. Армійський же ресурс Орда задіяв зовсім недавно, оголосивши, що відтепер і в білоруській армії з комсомольським квитком «танцюють усі».

      Особистий, так би мовити, офіційний злет самого Орди датується серединою літа, коли під час традиційно авральної «битви за врожай» президент Лукашенко створив комісію «надзвичайних уповноважених» і ввів до її складу Михайла Орду, наділивши його чималими управлінськими і каральними правами.

      Невелика цитата з доповіді Михайла Орди на недавній ініційованій Олександром Лукашенком нараді з питань старту нової концепції ідеологічної роботи в державі: «Торік школу закінчили хлопці, які жодного дня не вчилися в радянській школі, не були, по суті, піонерами і яких кілька років калічила і трусила беенефівська (БНФ — Білоруський народний фронт, що існує сьогодні, швидше, де-юре. — Авт.) пропаганда. І зараз вона ще жива. Цілодобово в нас працюють шість ворожих радіостанцій тільки білоруською мовою...» Як говориться, коментарi зайвi, тим більше, що білоруськомовних радіостанцій у російськомовній Білорусі, на жаль, немає. До речі, Орда як парламентарій висувався саме від колишнього БПСМ, і він же — єдиний представник громадських організацій, введений у недавно створену надзвичайну групу з ідеологічних питань.

      Михайло Орда не займав раніше високих посад, не світився в офіційній політиці, не «скомпрометував» себе під час попередніх президентських виборів. І саме тому його біографія змушує вже сьогодні деяких політтехнологів вбачати в ній певні паралелі з біографією іншої, російської «молодої людини з нізвідки», котра у потрібний момент опинилася поруч з потрібним президентом.

      Орда — виходець з Вітебська. Саме там, у провінції, він напрацював свій організаторський капітал. Ветеринар за освітою, він пішов по комсомольському шляху, обравши найперспективніший його напрям — роботу в обласному штабі студентських будівельних загонів. Та з крахом СРСР щезли й будзагони. Зате залишилася романтика молодіжних мандрів. Зрозуміло, що масові «міграції» студентів на заробітки можуть, за грамотного підходу, принести не тільки кар'єрно-організаційний капітал, а й фінансовий, отож у 1994 році Михайло Орда зареєстрував першу велику молодіжну організацію з центром не в Мінську — Республіканську асоціацію міжнародного молодіжного обміну і туризму (РАММОТ). Вона і стала однією з ударних і масових ланок майбутнього БПСМ. Це Орді зарахувалося, як і те, що поки Янчевський з артистизмом і харизматичним запалом голосив із трибун про любов до президента, Орда робив цілком пристойні добрі справи: організовував молодіжний туризм в екзотичні країни, запроваджував у обіг студентську картку, що дає пільги в 99 країнах світу, вивозив на престижні конкурси краси білоруських красивих дівчисьок, на музичні фестивалі — талановитих піаністів і естрадників... Зрозуміло, усе це стосувалося тільки членів БПСМ, тому нікого і не здивувало недавнє зізнання юної Ольги Сережникової, учасниці конкурсу «Міс Європа-2003», у тому, що їй довелося вступити в БРСМ, аби поїхати в Париж, тому що саме БПСМ викупив права від імені держави брати участь у подібних світових шоу.

      До недоліків і позитивів Михайла Орди його прихильники і недруги зараховують те, що брак ерудиції не заважає йому бути людиною справи; у своєму прагматизмі він практично ніколи по трупах не йде; не приховує кар'єристських прагнень. Помічено, що Орда має нюх на інтриги — наприклад, йому вистачило далекоглядності відмовитися стати першим секретарем БРСМ відразу по створенню організації, тому що негайно почалися фінансові розборки двох структур, що з'єдналися, котрі й потягли на політичне дно першого керівника БРСМ Олександра Нахаєнка). Орда цілодобово знаходиться на робочому місці, наради він може призначити підлеглим і на 11-ту і на 12-ту ночі, його фігура відверто дратує главу адміністрації президента Латипова і його заступника з ідеології Пролесковського, котрі досі знаходяться в зеніті президентського фавору, однак усі докори Орда відкидає лаконічним: «Я людина президента і підкоряюся тільки йому».

      Людський його портрет поки за сімома замками — друзів і тусовочного кола в Михайла Орди немає. Можливо, його перші штрихи, дещо прикрашені, піарники почнуть красиво представляти народу ближче до середини наступного літа, тобто в розпал передвиборчої кампанiї.

Тіна ПАЛИНСЬКА.

Мінськ.