(Олега ГРИБА.)
Подією вчорашнього духовного життя столиці стало освячення іконостасу в церкві Різдва Христового, що на Подолі. Цей храм на перехресті Володимирського та Боричевого узвозів відомий тим, що у 1861 році в ньому відспівували Тараса Шевченка на його довгому останньому шляху від Петербурга до Канева. Свого часу церква слугувала своєрідним знаком, що сигналізував про наближення до Києва, оскільки її баня візуально означала початок міста, ввів у історичний екскурс київський мер Олександр Омельченко, головний гість на вчорашньому урочистому освяченні іконостасу. Мурована церква Різдва Христового була збудована у 1814 році за проектом архітектора Андрія Меленського. Але як і багато культових споруд золотоверхого Києва, він був знищений у тридцяті роки минулого, атеїстичного, століття.
«Ідея відновлення храму виникла напередодні святкування 2000-ліття Різдва Христового, бо виявилося, що у Києві немає жодного храму, присвяченого цій знаменній події, крім цього, зруйнованого», — розповів Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Перед тим, як перейти до основного дійства освячення, заради якого на Поштову площу з'їхалися представники міської влади та близько сотні киян, він наголосив, що відновлення будівлі — це перемога добра над злом, правди над кривдою. І хоча до офіційного відкриття та освячення храму, за словами президента корпорації «Укрреставрація» Миколи Орленка, залишилося ще майже півтора року, зовні він виглядає цілком закінченим: встановлено два золоті хрести, а нещодавно пофарбовані стіни радують свіжим жовтим кольором. Усередині, куди вчора спершу пустили духовних осіб та міських достойників, відразу впадає в око високий, ледве не до стелі, іконостас. Позаяк більше нічого в церкві немає — ні розписів, ні ікон на стінах. Та й в самому іконостасі, виконаному в надто яскравому кольорі, не вистачає багатьох образів, хоча це справа наживна. Вже вчора Олександр Омельченко подарував церкві дві ікони — пресвятої Богородиці та Ісуса Христа — від імені влади, міста та християн. Два роки тому на свято Різдва київський мер заклав на місці новобудови капсулу. Тепер, на Водохреще, новозбудований храм Різдва Христового він назвав відновленням історичної справедливості та «духовним мостом між Верхнім містом та Подолом», оскільки «перші християнські храми будувалися на Подолі».
Щоправда, будівництво нової церкви певний час було предметом бурхливої полеміки між прихильниками та противниками проекту. Опоненти вказували на несприятливість місця для культової споруди: з одного боку — насичена транспортна розв'язка, з іншого — урбаністичний склопакетний «МакДональдс» з вічним запахом смаженого. Проте, незважаючи на голоси протестів, кияни скоро матимуть повноцінну церкву для задоволення своїх духовних потреб. При цьому важко не погодитися зi словами патріарха Філарета: «Ми відбудовуємо храми не тільки для того, щоб прикрасити наше місто, а й для того, щоб відродити міцний духовний фундамент, без якого не може існувати незалежна держава Україна».
На позавчорашній прес–конференції, як «УМ» вже повідомляла, начальник обласного управління охорони здоров’я Богдан Ониськів зазначив, що від наразі незрозумілої недуги померли семеро людей. Однак уже наступного дня, за неофіційною інформацією з компетентних джерел, стало відомо, що в області сталося щонайменше десять летальних випадків. Серед осіб, які померли, — і дві студентки одного з тернопільських вузів. А ще — не менше десятка людей перебувають у лікарнях у важкому стані. >>
«У «темниках» було вказано: обов'язково акцентувати на тому, що Янукович сидів поруч iз Путіним, — розповіла мені приятелька з ТБ. — Він що, тримав Путіна за ....., що на цьому так важливо наголошувати?!». Переглянувши російську пресу, стає зрозумілим, що не Янукович Пітуна, а Путін Януковича, а на додачу ще й Кучму тримав. Російський президент, запрошуючи високих київських гостей у підмосковну резиденцію Ново-Огарьово буцімто на святкування дня народження (келейне святкування і запізніле: день народження минув 7 жовтня, а випити на своє 52-річчя Володимир Володимирович більше нікого з високих гостей не запрошував), уже знав: він заявить про підтримку Москвою спадкоємності влади в Україні. Він не вельми симпатизує Януковичу, але за «підписки» Леоніда Даниловича той став єдиною наразі силою в Україні, яка робить Путіну те, що жінки роблять чоловікам, і задоволений Путін, за відсутності альтернативи і наполегливості люблячих киян, згодився. Ось як описує «новоогарьовський процес» російська газета «Коммерсантъ», якій не пощастило отримати «темника» з київської вулиці Банкової: «Спершу з машини вийшов Кучма. Він вийшов і поцілував Путіна кудись у шию. За ним до російського президента підійшов Віктор Янукович... і старанно зробив те ж саме, силкуючись скопіювати всі рухи душі старшого товариша. Це було непросто, позаяк Янукович значно вищий за Кучму. Але йому вдалося». >>
Учений зі світовим ім'ям, засновник і президент Міжрегіональної Академії управління персоналом, голова правління Всеукраїнського благодійного фонду «Милосердя» 50-річний Георгій Щокін потрапив до лікарні внаслідок побиття. Як повідомив «УМ» керівник центру громадських зв'язків столичної міліції Дмитро Андрєєв, напад вчинили четверо невідомих, озброєних дерев'яними палицями-кийками. Сталося це позавчора на початку 12-ї години дня. Від нападу пана Щокіна не змогли захистити навіть двоє охоронців, які разом з президентом МАУП потрапили до лікарні. >>
Маршрутні таксі стають дедалі небезпечнішим видом транспорту, адже рідко який тиждень нині вони не фігурують у зведеннях Державтоінспекції. Минулий тиждень не став винятком, відзначившись аж двома ДТП за участю маршруток — на Рівненщині та в Криму. >>
Банк Швеції вчора оголосив прізвища лауреатів Премії з економічних наук ім. Альфреда Нобеля за цей рік. Вона заснована вже після смерті Нобеля, але за своєю значимістю прирівнюється до Нобелівської премії. >>
У суботу в Афганістані відбулися перші демократичні президентські вибори. Інтерес до них був надзвичайний. З 10,5 мільйона мешканців країни з правом голосу до виборчих дільниць з'явилися більше 10 мільйонів. І не побоялися при цьому погроз талібів влаштувати терористичні замахи, не побоялися вистоювання у довжелезних чергах, в яких вони гаяли час, вигукуючи: «Демокрасі, демокрасі!». >>
