Позавчорашня заява начальника Головного пасажирського управління «Укрзалізниці» Леоніда Лобойка викликала ефект вибуху бомби. «Якщо сьогодні стабілізуються ціни на всі витратні частини, то десь у 2—2,5 раза потрібно підвищити тарифи», — сказав чиновник. — Адже з 1991 р. дизпаливо виросло в ціні майже в 29 разів, а тарифи — лише в 9 разів». Саме таким чином, мовляв, «Укрзалізниця» планує забезпечити беззбитковість пасажирських залізничних перевезень до 2015 року.
Збитки, як водиться, серйозні: майже півтора мільйона гривень — від перевезень далекого сполучення та понад мільйон — від перевезень приміських рейсів. Але чи витримає таке різке зростання бюджет пересічного українця? Адже залізничний транспорт у нашій країні завжди вважався «народним» засобом пересування, а порівняно велика територія робить його у деяких випадках безальтернативним.
Тим паче, підвищення вартості залізничних квитків, якщо хтось забув, у нас успішно відбувається — щоправда, поетапне, на п’ять відсотків. Наступний «стрибок» заплановано на перше листопада. В сумі за наступний рік вартість квитків зросла на 25 відсотків. Куди ж тут ще доплюсовувати оці два з половиною раза?
Чіткої відповіді на це запитання у залізничному відомстві та інших державних структурах нам отримати не вдалося. Натомість перший віце–прем’єр–міністр України Микола Азаров виглядав вельми невдоволеним таким витоком інформації із підпорядкованих йому державних структур. Воно й не дивно — вибори через десять днів, життя вже покращилося, на часі захищати своє майбутнє, а тут свої ж підставляють, яскраво змальовуючи, у чому полягатиме це майбутнє для пересічних громадян. «Виступають окремі безвідповідальні люди, яких ніхто на це не уповноважував. Для чого це робиться?», — метав громи і блискавки Микола Янович.
Найкомпетентніша у галузі людина, міністр транспорту і зв’язку Микола Рудьковський, який перед початком засідання відмовився коментувати будь–які залізничні нововведення навідріз, отримав, мабуть, за зачиненими дверима серйозний стимул від пана Азарова і кулею вилетів до телекамер. Суть його монологу зводилася до тези, що будь–які підвищення залізничних тарифів можливі лише через труп самого Рудьковського. «Поки я міністр, ніхто таких документів не підпише!» — примружившись, заявив Микола Миколайович. І додав: «Не буде жодного подорожчання без поліпшення сервісу на залізниці».
Люди, які знають реальні схеми взаємовідносин у транспортній галузі, відзначають — залізничний топ–менеджмент підпорядковується галузевому міністерству великою мірою формально. І коли уряд «регіоналів» однією рукою щедро подарував «рибне» місце ставленнику соціалістів та правій руці самого Олександра Мороза пану Рудьковському, другою рукою він віддалив від нього найбільш ласі шматки державного пирога. «Укрзалізниця» нібито належала саме до їх числа, і вище керівництво цього відомства ніколи не було креатурою соціаліста Рудьковського, а тільки перших осіб із Партії регіонів.
Вважати, що чиновник такого рангу, як пан Лобойко,просто переплутав цифри, було би дещо наївно. Зазвичай при наведенні статистичних даних, їх перевірять до сотої долі відсотка. Людина або не врахувала тонкощів передвиборчого періоду і тому озвучила плани свого керівництва заздалегідь, або заява про подорожчання у 2,5 раза була так званою пробною кулею — аби вивчити громадську думку та заодно привчити народ до незворотності змін «на краще».
Самому Миколі Рудьковському відмежуватися від своїх слів (навіть якщо він якимось дивом залишиться на посаді) буде простіше простого. Підстав можна буде знайти безліч. Одна з таких — натяк міністра на поліпшення сервісу. Скажімо, у планах «Укрзалізниці» — встановити залежність вартості квитка від місця у купе та навіть від розташування самого купе у вагоні. «Тобто, наприклад, ми на 10% піднімемо ціну на верхню полицю, але на 10% знизимо на нижню полицю... Тому що тепер ми маємо одну ціну на верхні або нижні місця й ті місця, які розташовані близько до туалету чи в середині вагона», — сказав Лобойко.
Утім у щирість віце–прем’єра та його міністрів, які запевняють про неможливість підвищення цін на транспорт, не вірять навіть працівники їхнього апарату. Неофіційно, ясна річ.