17 вересня Бердянськ завершив кількаденний марафон урочистостей з нагоди свого 180–річчя. Десятки бігбордів і сіті–лайтів пропагували місто і його не лише курортні принади; вітрильна регата і турнір із стрітболу, пивний фестиваль і фестиваль сала, карнавальна хода і «Богатирські ігри», десятки концертних майданчиків із лазерним шоу і виступом групи «неАнгели»...
Було ще й відкриття пам’ятника «грудній жабі» — тій, що душить заздрісників. В одній із місцевих газет мер Валерій Баранов порадив усім, «кого та жаба дістає, класти квіти до свого символу». На що мудрі бердянці відповідають Баранову: «давить» нас не жаба, а рекордні для України комунальні тарифи, узаконені в Бердянську з подачі «мерської» команди «Валерія–реформатора»!..
Зазнала мерія і ще однієї символічної поразки. У рамках ювілейного святкування відбулося відкриття галереї портретів сім’ї Воронцових і реконструйованого парку імені Шмідта, а також пам’ятного знака ще одному росіянину Ніколаю Кобозєву і бюста болгарину Васілю Лєвскому... Та у програмі Дня міста не було бодай згадки про відкриття (на тому ж таки тижні) бюста Тараса Шевченка, який, до речі, споруджено на кошти місцевих патріотів, а також підприємства АЗМОЛ і кабельного заводу, де керівниками — «нашоукраїнці» Олександр Стахурський і Валерій Денисенко. На встановлення бюсту мерія не виділила з бюджету жодної гривні. Не до того міському голові пану Баранову — «шостому номеру» з виборчого списку блоку Литвина...