Олександр Слободян: Хлопчаком я хотів стати футболiстом

      Хтось знає Слободяна як народного депутата, хтось — як активіста Української народної партії, що входить до блоку «Наша Україна», хтось — як президента найбільшої української компанії-виробника пива ЗАТ «Оболонь»,  але в душі Олександр В'ячеславович завжди був і залишається футболістом. Тому не випадково доля звела його пивзавод із однойменним футбольним клубом «Оболонь», тим самим, який у першому колi посів у вищій лізі несподівано високе шосте місце. Тож наша сьогоднішня розмова — про футбол, про те, як він пасує до пива, про перспективи «Оболоні» і про молодих футболістів, які ростуть як у командах, так і в родині «під патронатом» суто української пиво-безалкогольної компанії.

«Шосте місце команди  для  мене не стало сенсацією»

      — Олександре В'ячеславовичу, уболівальники знають, що футбол і пиво — речі взаємодоповнюючі, але поясніть, як пивзавод став власником футбольної команди вищої ліги? Все-таки це явище нетипове для українського спорту...

      — Спочатку була команда «Оболонь» у Мінському районі міста Києва. Вона грала в другій лізі, і пивзавод «Оболонь» не мав до неї жодного відношення. Потім районна адміністрація попросила нас, щоб ми стали одними зі спонсорів команди. А потім сталося так, що ми залишилися єдиним спонсором футбольного клубу «Оболонь». На підприємстві ми вирiшили підставити плече цій команді,  а мене на громадських засадах обрали на посаду президента футбольного клубу. Порадившись в команді, ми запросили нового головного тренера — колишнього гравця київського «Динамо», збірної Радянського Союзу, знаменитого футболіста Володимира Мунтяна. Тоді перед командою ми поставили перше глобальне завдання — вийти до першої ліги. Протягом року головний тренер із завданням впорався. Але пропрацювавши перше коло, півроку в першій лізі, Мунтян поїхав в «Аланію» (Владикавказ), а команда залишилася без тренера.

      У той час після першого кола наша команда у першій лізі займала третє місце. Потрібно було прийняти рішення, кого запрошувати на посаду тренера. Ми її запропонували іншому динамівцю — Петру Слободяну. Йому було вже важче, ніж попереднику, бо «Оболонь» уже почали розглядати як серйозного суперника, але завдання вийти у вищу лігу перед тренером постало одразу. Петро Слободян і команда справилися із тим завданням — «Оболонь» уже другий сезон  грає у вищій лізі. Тобто практично через два роки після того, як завод «Оболонь» залишився єдиним спонсором команди, ми перебралися з другої ліги до вищої.

      — Скажіть, Петро Слободян вам — родич?

      — Ні, головний тренер —  мій однофамілець. А Михайло Слободян, його син, є перспективним молодим гравцем. Йому зараз тільки 20 років. Раніше він грав за юнацьку школу «Зміна-Оболонь», де був лідером команди гравцiв 1984 року народження. За його капітанства юнацька команда досягла найвищих успіхів в історії школи. Свого часу вона стала чемпіоном України і чемпіоном України серед школярів. Тому весь склад цієї команди 1984 року ми запросили до команди майстрів.

      — Попередній сезон «Оболоні» у вищій лізі ви оцінили як несподіваний тому, що команді все-таки вдалося втриматися. Як би ви оцінили минулий сезон, який став несподіванкою для всіх футбольних фанів? Наприклад, жоден з переможців футбольного конкурсу «УМ» не вгадав, що «Оболонь» посяде високе шосте місце...

      — Не вгадали? От бачите, вони нас недооцінили... Дебютний сезон для «Оболоні» був важливим, щоб закріпитися у вищій лізі. У футболі є свої правила, вперше вища ліга нас зустріла не зовсім гостинно, в окремих матчах суб'єктивно поставилися судді. З іншого боку, проблемою було те, що переважна більшість наших гравців ніколи не грали на такому рівні, а головний тренер тільки півроку працював з командою. Протягом року всі набували досвіду: футболісти, тренери, футбольні функціонери.

      На другий рік пребування у вищій лізі ми, зрозуміло, планували отримати вищі результати, для нас було важливо, щоб ФК «Оболонь» не підривав іміджу торгової марки «Оболонь». Так що для мене нинішній результат — не сенсація.

«За «Оболонь» будуть грати тільки українські футболісти»

      — Якими гравцями, за підсумками сезону, ви особливо задоволені?

      — На хорошому рівні зіграв наш воротар Всеволод Романенко, у нього була тривала «суха серія», коли він не пропускав голів. Достатньо рівно зіграв наш захист на чолі з капітаном команди  В'ячеславом Нівінським. До речі, він, наш передній захисник, разом із Сергієм Конюшенком, заднім центральним захисником, зіграв усі матчі без замін.

      Певні проблеми в грі ми мали з крайніми захисниками, тож зараз працюємо над тим, щоб посилити їхню гру.

      Півзахист зіграв більш-менш вдало. Дуже вдало зіграв наш вихованець — Віталій Міщенко, який повернувся до команди майстрів після того, як рік грав у красилівській. Його можна назвати майстром стандартів, він технічний гравець і непогано грає головою. Достатньо цікавий футболіст Олег Мазуренко, він щойно продовжив з нами контракт, —  думаю, на сьогодні він один з найкращих лiвих півзахисників в українському футболі. Вдало зіграв правий півзахисник Лев Сергєєв. Хорошими півзахисниками можна назвати і Дмитра Каряку, який у нашій команді перебуває практично три роки, орендованого у київського «Динамо» Володимира Чернікова, Сергія Ковальця, якому вік і чисельні травми не дають зіграти так, як він може. Вдало вписалися в наш ігровий ансамбль Віталій Кобзар, який раніше був капітаном полтавської «Ворскли», і Андрій Драголюк з «Карпат».

      У нападі ситуація дещо гірша — Ігор Продан травмувався і зіграв мало матчів. Увесь тягар ліг на Терещенка. На ньому «висіли» по два-три захисники, хоча в дебютному сезоні вищої ліги В'ячеслав забив 12 голів — як для дебютанта це гарний результат.

      — «Оболонь» — одна з небагатьох команд вищої ліги, яка не має закордонних легіонерів. Це принципова позиція?

      — Проаналізувавши ситуацію, я дійшов висновку, що оскільки АТ «Оболонь» є суто національною компанією, то й у футболі слід продовжувати традицію найбільшого українського виробника пива, який працює за принципом «Свій до свого по своє». Ми проголосили курс на те, що на першому етапі в нас будуть грати тільки українські футболісти. Думаю, що до цього прислухалися і тренери дитячих команд, які тепер бачать перспективу.

      — У новому сезоні будуть нові гравці?

      — Вже пiдписали контракти з 27-рiчним футболiстом Гребіножком. Він — з рангу високих футболістів, які добре грають вгорі. У нашій команді він був, коли ми пербували в другій лізі, потім кілька років грав у Німеччині та Бельгії, неповний сезон зіграв за «Волинь», а останній рік перебував у Росії. Плануємо підписати з ним контракт на три роки.  Також у нас на оглядинах колишній гравець київського «Динамо» Самойлов. Вважаю, що в цих футболістів є всі можливості закріпитися в нашій команді.

      Ми збираємося вибірково підходити до придбання нових футболістів і намагаємося давати можливість більше себе проявляти молодим футболістам, які грають у наших інших командах. Серед таких є Коробкін, який забив сім голів за красилівський клуб і виявив бажання  пограти за нього ще сезон (у нього є всі шанси виграти суперечку бомбардирів першої ліги), Третяк, швидкісний нападаючий 1984 року народження, деякі інші футболісти, на яких ми розраховуємо при поповненні команди.

      —  На ваш погляд, які перспективи має «Оболонь»?

      — Сьогодні ми, вважайте, вибудували футбольну піраміду, в основі якої лежить ФК «Зміна-Оболонь» із 14 дитячими командами, які грають на першість Києва. З них чотири команди грають у вищій дитячо-юнацькій футбольній лізі України, одна — це випускники 1986 року народження — грає на першість України. Команда «Оболонь-2» укомплектована переважно футболістами 17-19 років і займає 8-ме місце в західній зоні другої ліги. Між вищою і другою лігою є ще команда «Фарм-клуб Оболонь-Красилів», яка грає в першій лізі. До речі, в райцентрi Красилiв Хмельницької областi, де проживає 22,5 тисячі населення, існує не лише добротна команда, а й наше дочірнє підприємство «Оболонь-Красилівське», яке, власне, її спонсорує.

      — Ви говорите про майбутню зміну, але сьогодні для уболівальників важливіше знати, які перспективи матимуть «оболонці» на вихід до Євроліги? Ви ставите таке завдання?

      — Опираючись на таку відому і потужну структуру, як «Оболонь», команда має гарні перспективи.

«Хоча стадіон «Динамо» для нас є фартовим, ми розбудовуватимемо свою інфраструктуру»

      — Як і більшість українських футбольних клубів, «Оболонь» є збитковою для підприємства-спонсора. Ви ставите за мету зробити його прибутковим?

      — Рiч у тiм, що футбольний клуб «Оболонь» несе рекламне навантаження. Віддача від футболу йде у вигляді позитивного іміджу компанії. Також врахуйте, що бюджет «Оболоні» є одним із найскромніших у вищій лізі. Виробничій структурі дуже непросто утримувати команду вищої ліги. Окрім того, паралельно із виходом у вищу лігу ми розбудовуємо матеріальну базу — наша команда повинна мати свій стадіон, який відповідав би вимогам для команд вищої ліги.

      Ми вже маємо саму галявину, збудували південну трибуну, тепер залишилося добудувати північну трибуну із приміщеннями-роздягальнями. Так що скоро наші футболісти матимуть власне поле, а фани — 5000 місць на трибунах. Бо зараз ми, як правило, орендуємо на ігри Центральний олімпійський стадіон, а в окремих матчах нам назустріч ішло керівництво «Динамо» (Київ), даючи можливість провести матчі на стадіонах «Динамо». Їхні стадіони, до речі, для нас є достатньо фартовими, на динамівському полi ми виграємо. Але ми розуміємо, що якщо ми хочемо бути повноцінним футбольним клубом, який має перспективу, то потрібно розбудовувати і свій клуб, і всі структури.

      — Футбол як бізнес в Україні може приносити прибутки?

      — Футбол, як і будь-який бізнес, звичайно, має бути прибутковим. Але в Україні цей бізнес не може поки бути прибутковим. Мені як менеджеру вищого рівня хочеться, щоб ми вийшли на той етап, коли футбол приноситиме прибутки, коли команда буде спроможна підніматися на футбольний Олімп власними зусиллями, без фінансової підтримки АТ «Оболонь». 

      — Які у вас стосунки з керівництвом таких провідних футбольних клубів, як «Динамо» та «Шахтар»? Політична конкуренція позначається на спорті?

      — Спорт є спорт, і в ньому трохи інші стосунки, ніж в політиці. Мені здається, що спорт більш благородний. У нашого клубу робочі стосунки як із Григорієм Суркісом, який очолює Федерацію футболу України, так і з Равілем Сафіуліним з Донецька, який очолює Професійну футбольну лігу. Я переконаний, політика не повинна заважати нам грати у великий футбол, тому в більшості випадків здоровий глузд і робочі стосунки перемагають політичні моменти. Як буде далі, покаже життя.

«Тільки потрійний перелом руки змусив мене відмовитися від професійного футболу»

      — Це правда, що й ви хотіли стати професійним футболістом і навіть мріяли грати за збірну?

      — Коли я був школярем, то захоплювався багатьма видами спорту. Мені було 4 роки, коли батьки переїхали у  село Іванківці Городоцького району, що на Хмельниччині. Це село було дуже спортивним, футбольним.  В іванківцiвській школі я закінчив 9 класів і впродовж навчання разом з кращими учнями-футболістами грав за районну Городоцьку дитячо-юнацьку спортивну школу. Потім ми переїхали в місто Городок, де я почав грати за дорослу команду, продовжуючи також грати за ДЮСШ.

      У той час доросла команда Городка досягла своєї вершини, взявши друге місце першості області. Коли я був у 10-му класі, то вже отримав перший дорослий спортивний розряд. Для мене це була неабияка подія —  лише двоє десятикласників за всю історію міста отримували подібні звання. Як дорослі чоловіки ми грали у дорослій збірній.

      — Як трапилося, що ви стали не спортсменом, а пивоваром?

      — Я закінчив школу, і настав час вибирати між футболом і математикою, бо збирався вступати на інженерно-економiчний факультет до Київського технологічного інституту харчової промисловості. Так сталося, що влітку перед вступом до вузу під час одного з матчів я зламав руку. Тоді я грав непогано, просто проти мене зіграли жорстко і складний потрійний перелом на два місяці вивів мене з футболу. Перед від'їздом до інституту я зіграв лише один матч, потім віддав перевагу математиці, й серйозні заняття футболом закінчились. Проте в моєму житті футбол завжди був, є і залишатиметься спортом №1.

      — Наскільки мені відомо, у вашій родині всі чоловіки грають у футбол...

      — Мій молодший син Олег тільки пішов до першого класу, але мені здається, що він має гарні задатки у футболі. Він грає у м'яча і вдома, і на вулицi, і на галявині — скрізь, де тільки можна грати у футбол.

      А старший син Вадим був капітаном команди 86-го року народження, яка грала у вищій Українській лізі дитячого футболу. Окрім того, цього року він дебютував у команді майстрів, команді другої ліги «Оболонь-2», де він — один з наймолодших за віком. Сподіваюся, що його футбольне майбутнє буде кращим, ніж у мене.

      — Хочете, щоб ваш син став професійним футболістом?

      — Мій син хоче стати футболістом. А коли не збувається твоя мрія, завжди хочеться, щоб її реалiзували твої діти. Я вдячний долі за те, що Вадим грає. Мені здається, що в нього як футболіста є непогані перспективи, він гравець конструктивного плану. Цікаво, що він навіть грає на тій позиції, де свого часу грав я, — в центрі півзахисту.