Руйнівна спіраль геронтократії

Як відомо, стародавні греки, в особі філософа Платона, першими сформулювали ідею геронтократії: "Старший має правити, а молодший підкорятися".

               Проте подальша життєдіяльність різних земних цивілізацій засвідчила, що історична спіраль геронтократії почасти не продукувала якісно новий, вищий рівень їх розвитку. Що призводило до занепаду суспільно-політичних формацій.

               Власне і сам еллінський світ у значній мірі став заручником і жертвою геронтократичної моделі управління. В українському вимірі таке могло відбутися у разі перемоги геронтократії  Януковича. Постільки така модель, за визначенням, є консервативною, упередженою до прогресивних змін та дискримінаційною щодо молодих кадрів.

               З цього приводу потрібно враховувати дослідження геронтології і геронтопсихології. За якими більшість громадян після 60-70 років втрачають не лише здоров’я, але й здатність об’єктивно оцінювати обстановку, інтелектуальні здібності та гостроту мислення. А у частини політичних лідерів посилюється інертність мислення.

               Тому в окремих країнах існує практика встановлення вікового цензу для кандидатів на певні посади. При цьому враховується рівень професійного досвіду, наявність навичок міжособистісної комунікації та життєва мудрість. Обов'язково із застосуванням поліграфу з’ясовується можлива причетність особи до криміналітету. Дотримується важливий кадровий принцип: раціональне  співвідношення молодих і досвідчених кадрів.

               Таким чином формується модель меритократії — "влада гідних ". Де вплив та ресурси покладаються на найбільш здібних, освічених та працьовитих особистостей. Незалежно від їх соціального походження, статків, чи зв’язків. Унеможливлюється також таке ганебне явище як непотизм, що породжує кумівство, родинну кругову поруку в управлінні та фаворитизм і корупцію.

               Тим не менше, геронтократія отримала нове дихання і у 21 столітті.  Індикатором такого статусу низки країн є вікові параметри політичного керівництва, яке роздмухує у різних регіонах світу війни з метою заволодіння чужими територіями і ресурсами та дестабілізації суспільно-політичної обстановки в країнах агресивного інтересу. Згортання у власних країнах демократії, свободи слова, верховенства права. Переслідування мігрантів, національних меншин, дисидентів. Потурання тоталітаризму, расизму, ксенофобії, антисемітизму та міжконфесійній ворожнечі. На ґрунті нарцисизму та мессіанства, утвердження одноосібної терористично-геноцидної диктатури.

               До числа таких країн, в тій, чи іншій мірі є підстави віднести російську федерацію, КНР, США, Іран, Ізраїль, Білорусь, Індію, Таджикістан. Наближаються до подібного статусу Туреччина, Пакистан, Азербайджан, Киргизстан, окремі країни Близького та Середнього Сходу, африканського континенту, азіатсько-тихоокеанського регіону.

               Напевно не варто коментувати і так зрозумілі безпекові виклики і загрози від ядерного статусу таких країн, як росія, КНР, США,  Індія, Ізраїль, Пакистан. А також ту відповідальність, яку повинні нести обтяжені віковими особливостями і тоталітарними амбіціями лідери та їх челядь перелічених держав.

               Водночас, є сенс наголосити на українській складовій таких загроз. Вона полягає у створенні гілками влади дієвих мілітарних, законодавчих, фінансово-економічних та політико-дипломатичних запобіжників унеможливлення спроб руйнівної спіралі геронтократії смертельно перетнути дихання відновленої української держави.

               Незважаючи на відволікаючий фактор війни в Ірані і блокування Ормузької протоки, Київ зобов’язаний більш настирливо стимулювати партнерів надання Україні у необхідній кількості озброєння, боєприпасів, військової техніки, засобів ППО, далекобійних ракет. Отримати довгоочікуваний кредитний пакет ЄС у 90 млрд євро. Оптимізувати спільно із оборонно-промисловим бізнесом європейських країн виробництво необхідних засобів ураження. Завершити реформування управління військами та остаточне укомплектування корпусної системи і корегування для такого мобілізаційних параметрів.

               При наданні консультативної підтримки країнам близькосхідного регіону, ЗСУ варто уникати прямої участі у воєнних операціях.

               Враховуючи нарощування ворогом розвідувально-підривної і диверсійно-терористичної діяльності, законодавчо розглянути можливість посилення кримінальної  відповідальності за такі злочини. Включно із смертною карою на період дії правового режиму воєнного стану. Вирішити питання на урядовому рівні стосовно додаткового фінансування національних спецслужб та збільшення грошового забезпечення їх особового складу.

               Уряду спільно із зацікавленими сторонами варто підготувати і затвердити єдину систему уніфікованих критеріїв підбору, навчання та атестування кадрів сектору безпеки і оборони та державних службовців.

               Настав час відповідним державним інституціям та МЗС і зовнішній розвідці дослідити ефективність фінансованих державою медійних мереж стосовно дієвості донесення до вітчизняної і світової спільноти українських наративів.

               Міносвіти та безпековому і оборонним відомствам для посилення протидії ворожим іпсо та військово-патріотичної підготовки учнівської і студентської молоді розглянути можливість залучення ветеранів до загально профілактичних заходів спецслужб і правоохоронних органів та у навчально-виховному процес         

У дво  та тристоронніх переговорах щодо мирної угоди Україна має переконливі аргументи і європейську підтримку щоб уникати капітулянтських зобов'язань і твердо стояти на засадах Хартії ООН стосовно відновлення суверенітету і територіальної цілісності у міжнародно визнаних кордонах . Для такого спільно із партнерами повернутися до реалізації стратегії справедливого  " миру через силу " . Та спонукання європейців до усвідомлення , що справжніми гарантіями безпеки України можуть бути або повноцінне членство в НАТО , або відновлення ядерного статусу . Все інше очікуватиме доля Будапештського меморандуму. Особливо коли українську безпеку гарантуватиме досить суперечливий , непослідовний  , примхливий і зациклений на  " дружбі " з Путіним Д. Трамп . Який прагне статусу США як особистої династичної монархії .

Отже , вже очевидно, що в разі капітулянтської поступливості ворогу і його прихованим симпатикам, нація понесе катастрофічні втрати.  Внаслідок чого  українців занесуть у червону книгу як зникаючий етнос .

І все ж геронтократам путіну і його " подєльніку " по Анкоріджу Д. Трампу варто нагадати трагічний фінал шекспірівського короля Ліра та римського імператора Клавдія.  Бо перший через  власну жорстокість , гординю і несправедливість збожеволів. А другий , втративши розсудливість проголосив себе богом і був вбитий власними охоронцями .

Загалом американцям і росіянам варто  перечитати романи  Теодора Драйзера " Американська трагедія " та Федора Достоєвського " Злочин і кара " . Щоб зрозуміти як драматично вибудовувалася " американська мрія " та жорстоко пригнічувала царська суспільна несправедливість, що врешті призвело до падіння династії Романових .

Василь  БОГДАН, експерт з  питань безпеки, генерал- лейтенант, публіцист