Вбогі «гарантії»: українське суспільство заколисане ура-патріотичною пропагандою

Після того, як провалився широко розрекламований український наступ, а західна військова і фінансова допомога практично припинилася, росія, як хижак, що скуштував крові, посилила тиск на всіх фронтах.

Українська армія перейшла до оборони, спираючись на обмежені запаси боєприпасів, і плануючи покрити брак військової техніки та компенсувати людські втрати новою хвилею масової мобілізації.

Українська ППО страждає від дефіциту зенітних ракет і стикається з новими викликами у вигляді реактивних дронів, проти яких застосування мобільних груп, озброєних великокаліберними кулеметами та зенітними гарматами, вже неефективне.

Українська економіка страждає від нальотів, нестачі кваліфікованого персоналу, а найбільше - від дурості та жадібності чиновників, які, здається, не вірять у сприятливий результат, і набивають кишені крихтами валового внутрішнього продукту.

Українське суспільство, заколисане ура-патріотичною пропагандою, не налаштоване на тривалу, виснажливу боротьбу, починає ропотіти, ігноруючи запізнілі заклики до патріотизму і самопожертви.

Українська влада демонструє повну розгубленість і нездатність розв'язувати елементарні кризові питання, як той старий плейбой, який раптом виявився бідним, хворим імпотентом.

У медійному порядку денному вже не звучать, як колись, очікування швидкої появи чудодійних F-16, далекобійних ATACMS і мільярдів доларів, якими ось-ось засиплять український оборонно-промисловий комплекс.

Та й сам український ОПК, як і раніше, перебуває в крутому піке, кинутий напризволяще "великими державними управлінцями", впевненими, що невидима рука ринку в умовах війни видасть на гора сотні танків і мільйони дронів.

А воно так не працює: танки не з'являються, ракети і дрони теж, і тільки зростають, як гриби після дощу, журналістські розслідування щодо топ-корупціонерів.

Єдина, мабуть, помітна подія зі знаком "плюс" - призначення Зеленським групи переговірників щодо гарантій безпеки для України.

Із цього списку, в якому майже немає фахових дипломатів, але чомусь є заступники заступників офісу президента і голови українських спецслужб, намагаються створити чергову медійну соломинку, за яку може вчепитися "Єдиний телемарафон", щоб витягти українську державу з трясовини проблем, у яку її завели недалекоглядні популістичні рішення високих очільників та голів їхніх офісів.

Однак, самі ці "гарантії безпеки" - не що інше, як мильна бульбашка в бурхливому морі широкомасштабної війни Росії проти України.

Це - вигадана, надумана історія, в якій слово "гарантії" абсолютно недоречне.

У пропонованих механізмах надання всебічної допомоги Україні "в разі агресії" (так, немов зараз агресії немає) передбачається звичайне, заурядне підписання двосторонніх договорів з країнами, які або вже надають таку допомогу Україні, або готові допомагати в майбутньому.

Незначущість, нікчемність таких "гарантій" підкреслює низький статус української переговорної команди, до якої не увійшов навіть міністр закордонних справ. Загалом, це рядова технічна команда з випрошування поточної допомоги для України, не більше того.

Справжні гарантії означають не декларації, консультації, санкції, надання інформаційної підтримки, і навіть не допомогу зброєю та грошима. Справжні, стовідсоткові, залізні гарантії - це, наприклад, зафіксована договорами готовність США захищати Тайвань, Європу, Південну Корею і всебічно підтримувати Ізраїль.

Гарантії означають саме збройну участь держав-декларантів у відбитті агресії на країну, яка перебуває під "парасолькою" гарантій. В українському кейсі таких гарантій не передбачається.

Єдине місце в уже зруйнованій європейській системі безпеки, де ще можуть бути застосовані такі "гарантії" - це повоєнний устрій крихкого світу, в тому випадку, якщо Київ сьогодні змусять піти на переговори з москвою і пожертвувати частиною своїх територій.

Тоді так - такі убогі "гарантії" будуть такою собі підсолодженою пігулкою, рівною мірою некорисною для України і безпечною для росії. Більше нічого.

Це не вступ до НАТО, це не пряма військова допомога США та їхніх союзників, це така собі, по суті, порожня декларація, як пріснопам'ятний "Будапештський меморандум", та щось на зразок "гарантій безпеки" 1938 року для огризка Чехословаччини після того, як нацистам віддали Судетську область.

Такі "гарантії" можуть тільки обіцяти неминучий початок нової війни.