Коаліція совісті і Перемоги

Нічим не спровокована широкомасштабна збройна агресія  росії проти  України із брутальним порушенням законів і звичаїв війни, остаточно розвіяла міф  про  потужність «другої армії світу».

Засвідчила здатність молодої української демократії до згуртованості нації та належної концентрації сил і засобів для ведення успішних військових операцій на фронті, а також продуктивних політико дипломатичних акцій на міжнародній арені. Надважливим фактором стало залучення мілітарної, фінансово-економічної та гуманітарної підтримки з боку транс атлантичного партнерства та окремих країн глобального півдня .

Проте, останнім часом,  в силу різних обставин (вплив кремлівських ІПСО, загострення внутріполітичної боротьби у країнах майбутніх виборів, ревнощі частини західного істеблішменту до набуття Україною важливої ролі у формуванні засад глобальної безпеки і світового порядку тощо) спостерігається тривожна тенденція ігнорування країнами близького і далекого зарубіжжя етичних норм совісті та моралі у двосторонніх відносинах.

Таке, на жаль, проглядається у зволіканні партнерів стосовно своєчасного надання  Києву необхідної зброї, бронетехніки, боєприпасів, ракетно артилерійських систем, засобів ППО і ПРО, далекобійних ракет та винищувачів F-16. Що дало можливість ворогу зміцнити оборону і частково стримувати український контрнаступ.

Суперечливою є вимога партнерів не використовувати західну зброю для атак по території росії. В той час, коли кремль масовано застосовує по Україні дрони, боєприпаси і амуніцію Ірану, КНР, КНДР та інших країн, що латентно порушують міжнародні санкції проти росії.

Незважаючи на виправдані очікування, на Вільнюському саміті НАТО Україна не отримала політичного запрошення до Альянсу та гарантій безпеки "сімки ".

Неефективними виявилися непоодинокі резолюції Генасамблеї ООН , ухвали структур ЄС, ОБСЄ, МАГАТЕ, ЮНЕСКО, МЧХ.

Незважаючи на чинне міжнародне законодавство, НАТО і ЄС чомусь не в силі припинити піратське блокування чорноморського зернового коридору та застосувати до росії санкції , що унеможливлять терористичне ракетне руйнування української портової, енергетичної та промислової інфраструктури. Цим самим дозволяючи кремлю перетворювати чорноморський регіон у зону стратегічної нестабільності .

Водночас, ігноруючи глобальну продовольчу кризу, низка центральноєвропейських країн припиняє на власній території дію коридорів солідарності для української агропродукції.

З боку високопосадовців Великобританії і Польщі лунають імперські застереження щодо нібито невдячності Києва за надану допомогу. І якщо із Великобританією було досягнуто порозуміння. То Варшава стала в позу дипломатичного скандалу. Напевно ігноруючи  гасло, суперечливого для України, провідника Речі Посполитої  Пілсудського про те , що "Не має вільної Польщі, без вільної України".

Зайве наголошувати на тому, що від такого отримує задоволення кривавий карлик путін, який послідовно підриває міжнародне право, європейську і трансатлантичну єдність. А також його васал і за сумісництвом прем'єр-міністр Угорщини В. Орбан, що мріє повернути імперське минуле Будапешту за рахунок і українських земель.

Образливо було сприйнято українцями і зауваження ООН про недопустимість  начебто дронних атак москви українською стороною та безадресне засудження руйнувань її інфраструктурних об'єктів. Доречною з цього приводу буде колишня заява У. Черчілля про те , що "ООН повинна стати храмом миру, а не трибуною для пустослів'я". Інакше світ у 21 сторіччі ризикує знову керуватися кіплінговським законом джунглів "Убий, або будеш убитий сам".

Закономірно запитати, чи відповідає етичним нормам совісті і моралі та обставина, що Україна тривалий час наодинці поборює ворога на фронті, піддається нищівному терористичному ракетному руйнуванню в тилу та геноциду на тимчасово окупованих територіях? Безсумнівно, подібне є не лише унікальним, але й неприпустимим. Бо аморально ключовим гравцям глобальної демократії  спостерігати на відстані, а не брати безпосередню участь у боротьбі шляхетних українців із переважаючим чисельно, ресурсно і мілітарно  російським монстром.

Адже путін і його режим за ідеологією і злочинними методами правління є повним віддзеркаленням гітлера та нацистської Німеччини. І подолати третій рейх, що загрожував цивілізованому світу,  змогла лише потужна антигітлерівська військова коаліція. Провідником якої були США та надзвичайно ефективний для союзників американський  ленд-ліз . Лише колишньому СРСР та Великобританії  було надано десятки тисяч танків, автомобілів та іншої бронетехніки, військових літаків, кораблів, боєприпасів, стрілецької зброї, продуктів харчування, рідкісних металів для оборонної промисловості тощо. А безпосередня участь ЗС США у війні поклала край всіляким ілюзіям гітлера утриматися від поразки.

Отже, приклад коаліційного приборкання знавіснілого диктатора світова історія має. Подібне може бути реалізованим і відносно маніакального терористичного режиму путіна. Для такого потрібне лише мужнє політичне рішення Вашингтона і Брюсселя.  Якщо ж демократичний Захід має намір і надалі розвиватися та процвітати, а не деградувати та нівелювати загальнолюдські цінності під ганебним тиском і ядерним псевдошантажем кремлівського пігмея, то антипутінська військова коаліція стане совістю людства і отримає моральне право на визнання. Постільки  путін реагує лише на фактор сили.  А гуманістичні заклики припинити війну і вивести війська зі всіх тимчасово окупованих територій, терорист номер 1 категорично ігнорує.

Варто також наголосити на наступному. Щоб досягти  омріяної людством міжцивілізаційної гармонії, настав час рішуче змінювати збанкрутілі норми, правила і стереотипи регіональної та глобальної життєдіяльності.

Василь БОГДАН, експерт з питань безпеки, генерал – лейтенант, публіцист