«Тільки зі стежок в траву не сходьте, тут ще мало чого розміновано».
Це – перше, що ми почули від місцевих жителів Первомайського, куди ми заїхали по дорозі до наших захисників. Тут ще свіжими залишаються наслідки звірств російської армії щодо мирного населення.
По руїнах важко впізнати колись зразкові дитсадок та школу. Ця громада була розділена лінією фронту. росіяни дислокувалися в приміщенні школи лише кілька годин. Були швидко вичавлені силами українських військ, але продовжували слати «подарунки» місцевим, бо ті зустріли їх не квітами, а прокльонами та спротивом.
Громада страждала від авіабомб, артилерії та навіть «Сонцепьоків».
Це – історія українського населеного пункту, яких, на жаль, сотні. І це – біль не лише його мешканців, але і наш спільний біль.
Я ніколи не забуду прострілений глобус в одному з класів дитсадка та прохання від місцевих: «Ми вас так чекаємо, приїздять ще, не забувайте про нас».
Зараз головне: вибити росіян з нашої землі, це – пріоритет. Потім ми обовʼязково все відновимо.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Слава Україні! Гасло століть боротьби і гідності українців