За час війни ми всі змінилися

Триває вже дванадцятий місяць повномасштабної кровопролитної війни. Зараз дуже складний час для всіх: і для тих, хто чекав, що війна швидко завершиться, і для тих, хто розумів, що вона триватиме довго. Бо досі ніхто не може чітко і впевнено сказати, коли саме скінчиться ця війна. Тож багатьом здається, що ресурс надій вичерпується, що душевна енергія згасає, що сил немає і що цю темряву вже ніхто не розвіє…

Дорогі моєму серцю брати і сестри у Христі! Нагадаю, що всі ми, найперше, звичайні люди, а тому втомлюватись для нас – це цілком природно. Головне пам’ятати, що найтемніша ніч буває перед світанком, що після ночі буде новий день і що навіть найлютішу зиму обов’язково змінить тепла весна. Тим більше, ми знаємо, що після зимового сонцестояння сонце вже повернуло на весну, тож які б ще не лютували морози, яка б не здіймалась хуртовина – неминуче наближається той час, коли сонце своїм світлом і теплом оживить землю, вдихне в неї нове життя.

Так, нове життя… За час війни ми всі змінилися, і вороття назад не буде. Змінилися і священнослужителі, а найперше – наші капелани, бо саме вони разом з нашими воїнами несуть службу на фронті, озброєні не новітньою, а вічною духовною зброєю – вірою в Бога і словом Божим.

Саме там, на фронті, – найтяжчі для людини випробування, і саме там духовне служіння є найбільш затребуваним, бо маємо підтримувати, пояснювати, давати відповіді на одвічні питання: «Чому?» і «За що?», маємо допомагати не зламатися, не зневіритись і не втратити людськість. Бо на полі бою, посеред смерті, зла, жорстокості і болю це дуже важко – лишатися людиною.

Але ми, попри все, проходимо тест на людяність і лишаємося людьми. На противагу душогубам-нелюдам. Ми єдині в любові, а вони розрізнені зневагою і суперечками. Нам освітлює шлях любов, а їм засліплює очі ненависть. Тому ми бачимо шлях правди, а вони – сліпці. Тому ми знаємо, що з нами Бог, а вони – слуги диявола. До речі, слово «диявол», від грецького διάβολος, походить від διαβάλλω, що означає «розкидаю, сію розбрат, руйную, ображаю». Хіба не це роблять наші вороги?

Ми маємо вистояти, щоб перемогти зло, але для цього ми повинні не впасти у відчай, не втратити надію. Бо саме вона дає нам сили і піднімає з колін. Святитель Іоан Золотоустий пише: «Страшним є не падіння, а те, щоб, упавши, лежати і вже не вставати, щоб, творячи всяке зло і перебуваючи в безпечності, помислами розпачу не прикривати слабкість волі». І навіть, якщо ми впали, то маємо згадати, що до цього ми були серед тих, хто стояв, а не лежав, – інакше як би ми тоді впали?..

Україна вже морально перемогла і наш український народ, наші новітні герої неодмінно довершать цю перемогу на полі бою. Слава Ісусу Христу. Слава Україні!

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ПЦУ отримає довгостроковий договір на користування двома важливими храмами у Києво-Печерській лаврі – Свято-Успенським Собором та Трапезною церквою.