Спельта і її тисячолітній смак

У кожного з нас була бабця. Але була бабця і в пшениці. Називалася вона спельта. Найдавніші знахідки її зерен датуються другим тисячоліттям до нашої ери.

І коли одна красуня поцікавилася в мене, чи їв я хліб зі спельти, я витріщив баньки. Бо й слова такого не знав. Тоді вона свиснула в два пальці, і я помчав до неї пробувати той хліб.

Ну, що вам сказати... ми його майже цілого і згелемзали, попиваючи іспанське винце. Потім я зайшов на сайт, де вона муку зі спельти замовляла, і побачив ціле розмаїття всілякої муки, меленої на жорнах.

То вже не стримався і, окрім спельти, отримав з Черкащини майже всю мучну колекцію.

Вчора взявся пекти. Але була одна проблема. Світло переважно вмикають рівно на 4 години, а моя мініпекарня працює з хлібом 4 години і 30 хв. Є режим пришвидшений – 2 години 30 хв. Але він гарантовано добрий лише для пшеничної муки вищого ґатунку. Як поведе себе мука зі спельти я не знав. Але ризикнув.

Муку пересіяв, у відерце пекарні налив шклянку води, дав дріжджі, дві ложки оливкової олії, чайну ложечку солі і 2 ложечки цукру. А тоді всипав дві шклянки спельтової муки і задля перестраховки  – шклянку пшеничної, меленої на жорнах.

За тих 30 років, відколи я печу хліб, тісто бадаю методом мацання. Є такі дівчата, які не люблять, аби їх мацали у сні. Але тісто якраз любить.

Виявилося дещо липким, отже треба було додати ще десь пів шклянки муки, вимкнути пекарню і вмикнути ще раз.

Результат перевищив усі сподівання. Хліб дуже смачний. Їси, а в писку  – тисячолітній смак.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Найдовша подорож» Оксани Забужко про дорогу українців у кілька століть