Глибокошановні мої друзі!
Дуже хочу, щоб ви мене почули!
Я спробував дати країні консолідуючу політику національної єдності. Відродження національної єдності. Я думав, що таким чином запропонував щось фундаментальне, навіть якщо воно потребує часу. Інші політики пропонували популістські заходи…
Коли я казав, що Україна потребує глибокого розвитку демократії, бо демократія – тривалий проект, і тільки він може захистити свободу, я часто чув, що демократія послаблює політично, що “нам потрібен сильний президент, щоб навести порядок “. Я стверджував, що демократія ніколи не є слабкою, що вона дає відповіді на всі запитання, але починається в кожному з нас. І багато хто тоді цього не розумів.
Коли казав, що пріоритетом була європейська інтеграція, мої опоненти заявляли, що нам краще бути ближче до Росії. Коли Путін пропонував скасування тарифів, вступ до Євразійського союзу, мої суперники були за нього, і багато людей в Україні також. Я з ними не погоджувався, але вони мали на це право.
Сьогодні вважаю, що в Україні відсутня політика національної консолідації. Відсутність єдності — це те, що забирає в нас енергію, не дає формувати комфортне й успішне життя для усієї нації. Ми - молода політична нація, яка тільки вибудовує спосіб організації свого життя та розвитку.
Україна потребує соборності, а вона, поза сумнівом, виростає з історії-пам'яті. Нам потрібно, щоб кожен із 45 мільйонів українців зрозумів, що він не населення, а громадянин, що Україна починається з нього, як вчив В'ячеслав Максимович Чорновіл.
Якщо б я вирішив повернутись до політичного життя то, на щастя чи на жаль, мав би той же пріоритет, що й у 2005 році: позбавитись залежності від Росії.