Зневажання Шевченка – «як слід»?

Президенту Зеленському закон толерантності та відповідальності не завжди писаний. Це усі знають з часів, коли у зоні ООС він розказував «я – не лох»; коли в період тимчасової заборони через Covid – 19 у Хмельницькому однак  попив кави з почетом саме у приміщенні кафе; і коли радісно фотографувався з бажаючими на курорті у Буковелі на Івано-Франківщині, незважаючи на те, що зовсім поряд за кордоном Європа майже повсюду відмовилася від зимових розваг – бо ж пандемія. І якщо усе назване – десь на стикові етики й моралі (ну, трохи адмінпорушення в одному випадку), то є ще чіткі посадові обов’язки глави держави: як от – традиційний указ підписати. Та й з цим не все гаразд.

Порушеній традиції майже шість десятиліть. Стартувала вона у рік вшанування сотих роковин смерті Тараса Шевченка – який ще за життя й весь час опісля був не лише поетом та художником,  а оповідачем у Російській імперії справжньої історії України, який закликав «вставайте, кайдани порвіте!» 

20 травня 1961-го –  маючи на меті і «пряника» дати, і контролювати та скеровувати усі творчі процеси – Рада Міністрів УРСР видала постанову «Про встановлення щорічних Республіканських премій імені Т.Т.Шевченка». Тоді ж були затверджені положення та зразки почесних знаків і дипломи лауреатів, створено урядовий комітет, до якого ввійшли партійно-державні керівники й помітні діячі української культури. А вже 9 березня наступного року – у день народження Кобзаря першими лауреатами Шевченківської премії стали Олесь Гончар, Павло Тичина і Платон Майборода.

Саме відтоді незмінно 9 березня, а то й трохи раніше щоразу з’являвся офіційний документ про присудження цієї відзнаки митцям-переможцям. Щоб  вивищити роль й престиж Державної премії України імені Тараса Шевченка як найвищої в Україні премії в галузі культури, літератури і мистецтва 27 вересня 1999 року Указом Президента України № 1228/99 її перейменовано в Національну.

Нагадаємо, десять років тому, 2011-го, Шевченківську премію, за попередньою інформацією, мав  отримати Василь Шкляр за роман "Залишенець" ("Чорний ворон"). Утім прізвище письменника тоді  в указі № 275 від 4 березня  за підписом Віктора Януковича не з’явилося.  Того ж дня раніше  Василь Шкляр, за його словами ЗМІ,  звернувся листом до глави держави із заявою про те, що не може прийняти присуджену йому премію, поки посаду міністра освіти і науки, молоді та спорту обіймає українофоб Дмитро Табачник.

Цьогоріч переможців третього туру конкурсу на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка комітетчики оголосили традиційно 9 березня. Утім станом на вечір 12 березня (на 21.00) на сайті офіційного інтернет-представництва Президента України Володимира Зеленського все ще нема відповідного указу. (Проте є «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Міжнародного жіночого дня» і ще наступні чотири, датовані 12.03.2021 р. Щоправда, не виставлені укази № 90 та №91 між 4 та 8 березня, які можуть бути саме про лауреатів Шевченківської премії та заходи до 60-річчя самої відзнаки).

«Такого зневажання національного Генія, як це було учора, не дозволяла собі жодна влада  –  від комуністів до Януковича. Скрипіли зубами всі, ревізували, кастрували твори, чадрою прикривали неугодні рядки, звільняли з роботи  –  а ТРАДИЦІЮ всенародного відзначення не порушували», – написала у «Фейсбуці» ще 10 березня  Шевченківська лауреатка Марія Матіос.

Перед тим письменниця пояснила: «…ліліпути від влади учора спромоглися тільки й прохрипіти, що «Шевченко - суперзірка» (як напевно, Бейонсе чи 95 квартал) і УПЕРШЕ за 60 років існування найвищої державної нагороди в галузі культури і мистецтва  –  Шевченківської премії  – НЕ ОПРИЛЮДНИТИ   Указу президента про цьогорічних лауреатів і ПЕРЕНЕСТИ нагородження на невизначений час».

Президент же повідомив з узагальненням «ми ухвалили рішення» про те, що «вручення відбудеться не в традиційні Шевченківські дні, а 20 травня 2021 року – у 60-ту річницю заснування премії. Подробиці – згодом». 

За словами голови Шевченківського комітету Юрія Макарова в ефірі «Українського радіо»,  бо  «раптом виник прогноз, що Київ опиниться у червоній зоні. Це було півтора місяці тому. Тоді вирішили, аби все було камерно: лише лауреати та члени комітету. Але Офіс президента вирішив, що не будемо жмакати, а проведемо як слід. За цей час буде й можливість передбачити неприємні сюрпризи, пов'язані з пандемією".

Але чому не оприлюднено указ?

Найімовірніше, Зе-команда вичікує, чи буде черговий  демарш режисера Валентина Васяновича, який на початку листопада уже публічно відмовлявся  від ордена «За заслуги» 3-го ступеня, про який йшлося в указі за підписом  президента Володимира Зеленського. Це був протест проти кримінальних проваджень попередніх років й поточної активізації процесу зацікавленості правоохоронцями фінансовою документацією  низки українських кінокомпаній, які отримували державне фінансування на фільми. 

Тепер Валентин Васянович, разом з  художником-постановником Владленом Одуденком, – заслужено опинився серед переможців фінального конкурсу на присудження Шевченківської премії, у номінації «Кіномистецтво» за  ігровий фільм «Атлантида», світова прем'єра якого відбулася на Венеційському кінофестивалі, де стрічка  перемогла у секції «Горизонти», а загалом на час подачі документів здобула чотири гран-прі на міжнародних конкурсах. Поки публічно Валентин Васянович  ніяк не коментував рішення Шевченківського комітету.

Які би не були закулісні мотивації, парадна сторона свідчить: головнішою за Шевченка з доброго дива роблять дату започаткування премії його імені. Й причина цьому, точно, не лише протиепідемічні заходи та економія коштів для проведення церемоніалу.

Цьогоріч 20-і числа  травня за новим стилем – це 160-ліття з часу, коли домовина з прахом померлого і навіть спочатку захороненого у Петербурзі Тараса Шевченка, доїхала у Київ, а потім пароплавом була Дніпром доправлена у Канів, збираючи  на всьому  шляху тисячі українців. 

Напевно, це теж вписують у сценарій вручення Шевченківських премій, яке анонсував Володимир Зеленський.