Нещодавно я і Олексій Бешуля поїхали у експедицію – шляхами останнього козацького кошового отамана! Не про Калнишевського я! А про Михайла Чайковського! Чули про такого? Притупилось у нас з вами знання історії на штампах((( Якщо у Вас є бажання дізнатися про останнього козацького вождя, який діяв проти Російської імперії на чолі справжніх козаків ще 150 років тому – ця історія для Вас.
Народився наш герой 29 вересня 1804 року в селі Гальчин, що під Бердичевим. Рід Чайковських належав до місцевої шляхти, що користувалась гербом Яструбець. Батько Михайла – Станислав Чайковський був почесним городничим Києва. Рід батька нашого героя був міцно пов’язаний із козацтвом. Кілька з його предків служили у козацькому війську, а один, навіть, загинув захищаючи Січ у день її руйнації 1775 року. А по лінії матері він походив від гетьмана Івана Брюховецького.
1830 року на території Польщі, Литви, та Правобережної України і Білорусії розпочалось Листопадове повстання. Чайковський приєднується до волинського полку повстанців, що очолював його дядько Кароль Ружицький. Бере участь в боях з російською армією, а після поразки емігрує до Франції. У екзилі він працює в газетах та одночасно публікує свої художні твори «Козацькі повісті», романи «Гетьман України» про Івана Виговського та «Вернигора» - про гайдамаків. У Франції він тісно співробітничає з польською, білоруською та українською еміграцією.
За деякий час Михайло прямує до Стамбулу, де у 1850 році приймає іслам під іменем Махмет Садик-Паша. Справа у тому, що Росія ще вимагала передачі осіб ї, що брали участь в повстанні 1830/1831 р. Туреччина прийняла тисячі солдат і офіцерів, у тому числі з українського Правобережжя, які прийняли достатньо умовно мусульманство, але з того часу не могли бути видані країні «не вірних». Садик-паша розгортає неймовірну діяльність і отримує дозвіл у султана формувати козацьку армію. А де ж брати козаків у Туреччині? Дуже просто! В Дунайському регіоні мешкали нащадки козаків, що після ліквідації Запорозької Січі переселились до турецьких земель. Вони утворили Задунайську Січ. Проте у 20-х роках 19 ст. частина козаків повернулась до імперії, а частина розселилась. Водночас поруч мешкали нащадки кубанських козаків-старовірів.
1853 р. розпочалась війна між Туреччиною та Росією – відома під назвою «Кримська війна». Саме український Крим став основним епіцентром боїв. Щоб там не казали, але це була саме війна українців. Весь фураж, харчі, матеріали – все це везли з території України. Найближчі полки та мобілізованих – все з України. Тільки командували з Санкт-Петербургу. Чайковський домігся створення 3 полків «Козаків оттоманських». Для збільшення кількості у перші місяці до своїх козаків Садик-паша почав вербувати поляків, болгар, румунів, угорців, турків.
У своїх спогадах Чайковський писав: «Усі мої козаки майстерно відбували свою службу, знали її, як кажуть, на зубок, як добрі учні знають абетку; ніколи не можна було їх спіймати на недоліках у чомусь, на чому служба не полягала б».
Чайковський навіть отримує прапор, що належав гетьману Петру Дорошенку і який зберігався у патріарха! Уявіть – цей прапор близько 200 років чекав на час! Його я подаю в малюнку який був зроблений до англомовного видання спогадів Чайковського, що побачили світ у Лондоні. Певний час, наш герой навіть був комендантом румунської столиці – Бухареста. Чайковський поспішав до кордонів турецьких васалів із Росією. Він прагнув перейти Прут і далі спрямувати своїх козаків до України, де планував розгорнути козацьке повстання! Та союзники Туреччини були проти просування Садик-паши.
Активні дії козацьких полків могли розпочати повстання не лише проти Росії на Правобережжі, але й на землях, що свого часу окупувала Австрія… Під тиском останніх – турецький султан зупинив Садик-Пашу. Хоча, наш герой був непоганим медійником та піарником того часу. Розуміючи, що козаків намагаються затримати у атаках – він запустив у інформаційне поле дипломатів відозву від українців та бесарабців про готовність до боротьби проти Росії! Розпочались мудрування міжнародників – напасти козацькими полками на голі тили Російської імперії та й розпочати повстання?... Та Кримська війна скінчилась. Мрії Садик-паші так і розбились берегами Прута.
Наш Садик-Паша – Михайло Чайковський служив надалі у Туреччині і мав один з найвищих рангів – бейлербея. Але, на початку 70-х років 19 століття він взяв участь у змові проти нового турецького султана. Змову було розкрито… Садик Паша тікає з Туреччини, приймає православ’я, повертає собі ім’я та отримує дозвіл в’їхати, до Києва. Він певний час мешкає у Києві, а потім переїздить до свого маєтку Бірки, що на Чернігівщині. 1886 року не витримавши звістки про смерть свого бойового побратима Михайло Чайковський застрелився.
Його поховали у селі Пархимові. Через те, що він був самогубцею, за межами кладовища. Його склеп було зруйновано більшовиками у 20-х роках. Перебуваючи в цих місцевостях, ми з Олексієм Бешулею зафіксували достатньо дивний переказ. За чутками в часи ІІ Світової війни у цьому регіоні знаходився комуністичний партизанський загін, що його було парашутовано з російської глибинки. Він мав провокувати своїми диверсіями німецькі частини, щоби ті чини розплатні акції до місцевого населення. Та, однієї ночі, весь загін було вирізано – без жодного пострілу. Серед них був один важкопоранений, що перед смертю марив про винищення його загону козаком, що віддавав накази турецькою мовою…
От така вам історія, про останнього козацького кошового отамана. Але це не останній секрет… Слідкуйте за новинами! Скоро дізнаєтесь більше!
