Поминання предків: давнє й сьогодення
Наші пращури добре знали, що смерть це не кінець, а перехід. Душа, як пташка, вирушає у свій шлях, і важливо не тягнути її назад болем, а дати спокій, щоб вона знайшла дорогу до свого світу. >>
Ми – загартований найвищим гартом народ, славний нащадок давньої Руси-України, який століттями виборював власну незалежність. (Фото ПЦУ)
Розпочинається відлік 30-го року новітньої історії нашої держави, відколи здійснилася споконвічна мрія наших предків – жити в незалежній країні. Шлях до незалежності був довгим і складним, повним втрат і перепон, століть неволі, утисків, переслідувань та репресій.
Однак дорога правди, істинна дорога до справедливості, якою би складною не була, завжди веде до перемоги. І державна незалежність України, відновлення якої проголошено у 1991 році – є здобутком та перемогою сучасників і всіх тих, хто назавжди залишився в нашій пам’яті. Ми не маємо права втратити цей дорогоцінний здобуток, ми повинні примножувати та утверджувати нашу перемогу щоденними добрими справами та молитвою.
Українці – добрий і миролюбний народ, для нас свобода, гідність, щирість і справедливість завжди були і є основоположними цінностями. Ставши суверенною державою, ми не претендували на чуже, не розпочинали воєн. Ми прагнули зберегти своє, дане нам Господом, – право жити у своїй країні, працювати на власній землі, розмовляти і молитися у своїй державі рідною мовою та мати свою незалежну Українську Православну Церкву.
Ми – загартований найвищим гартом народ, славний нащадок давньої Руси-України, який століттями виборював власну незалежність, здобув її, але й нині змушений оберігати від зазіхань агресорів свою територію, економічну самостійність, національну культуру, історичну пам’ять, віру врешті-решт.
Тож попереду – ще велика праця, і ми маємо разом її звершувати в єдності й любові один до одного і до країни, в якій Господь сподобив нас із вами жити. Бо вибір в нас один – йти вперед дорогою правди та з Божою допомогою.
Сьогодні, звершуючи молитву за Україну на території Святої Софії Київської, просив у Господа нашого Ісуса Христа, щоби Він подав духа мудрості та благочестя, духа любові до Матері нашої єдиної і неподільної України та один до одного, усій нашій державі справедливий мир та єдність, укріпив усіх нас у добрі, злагоді й любові!
Наші пращури добре знали, що смерть це не кінець, а перехід. Душа, як пташка, вирушає у свій шлях, і важливо не тягнути її назад болем, а дати спокій, щоб вона знайшла дорогу до свого світу. >>
Ми багато говорили про роль молоді у творенні нашої держави, про той вибір, який кожен із нас робить щодня. Бо Україна сьогодні — це не лише про страшні виклики, це, перш за все, про нашу з вами можливість формувати власну, унікальну траєкторію розвитку. >>
Українську безпеку не гарантуватиме досить суперечливий , непослідовний , примхливий і зациклений на дружбі з Путіним Трамп. Який прагне статусу США як особистої династичної монархії. >>
Полковник Болбочан і Василь Вишиваний, він же Вільгельм Габсбург, переможна весна 1918 року. Запорізькі степи. Українська армія наступає і звільняє від московських більшовиків українські землі. Момент перемоги української зброї. >>
Мілітарна ескалація на Близькому Сході, внаслідок якої ліквідовано іранського духовного лідера Хаменеі, але не призвело до падіння реакційного режиму ісламістів, зайве засвідчує: сильні світу цього остаточно стали надавати перевагу силовим методам для врегулювання двох й багатосторонніх суперечок. >>
19 лютого 2014— дата, яка мала б звучати значно гучніше. Саме цього дня, дванадцять років тому, розпочалася Війна за Незалежність України. Ця дата зафіксована в українському законодавстві. Але в публічних комунікаціях — навіть на найвищому рівні — її майже не чути. >>