Моє покоління застало ветеранів Другої світової ще повними сил нестарими пенсіонерами. Це наші дідусі і бабусі. Вони пишалися тим, що були фронтовиками, а ми були допитливими дітьми, яких усе цікавило. Ми дико заздрили їм, бо були впевнені чомусь, що нічого цікавого за життя нашого покоління вже не трапиться :). Мабуть, це світовідчуття підсвідомо передалося нам від батьків, чия молодість прийшлася на десятиліття застою.
Я бігала з іграшковим автоматом і гралася з бабусею "в поліцая". Поліцай проводив допит полоненого партизана, потім, зазвичай, партизанові вдавалося втекти.
Обидва мої діди пройшли Сталінград. Обидва мали вищу освіту, принаймні один володів словом не гірше за мене. І жоден не залишив ані рядка записаних спогадів. Мамин батько помер до мого народження, але батьків тато дожив до 90 років - і нічого не розповів мені про війну. І батькові моєму не розповів. І мамин батько не розповів мамі - майже нічого, окрім деяких епізодів - як зустрілися, наприклад, з американцями на Ельбі і масово вимінювали у них годинники.
Маючи двох дідів-фронтовиків, я, як і все населення радянської імперії, що поклала у цій війні мільйони життів, і в тому числі українських - майже все, що знала про цю війну, знала з художніх творів, тобто - з пропаганди. А пропаганда завжди сильніша за правду - навіть у наш час, коли кількість джерел інформації необмежена і держава не може узурпувати їх.
Передмова до книги моїх власних спогадів про війну починається словами: "Одного дня я зрозуміла, чому ті, хто воювали, не люблять розповідати про війну. Ніхто й ніколи не пояснював мені цього, це просто вважається правилом доброго тону - що справжні фронтовики про пережите мовчать, а теревенять тільки липові, фейкові ветерани.
А потім я зрозуміла: справжні фронтовики знають правду, яка настільки сильно відрізняється від «офіційної версії», що говорити її в радянські часи було небезпечно для життя. Зараз часи м’якші: розповівши всю правду, ти ризикуєш всього-на-всього розсваритися з купою людей, які тобі особисто нічого поганого не зробили, і безкоштовно подарувати ворогові розкішний матеріал для пропаганди".
Правда - завжди гола, завжди непристойна, тому її інстинктивно соромляться. Брехати рідним онукам наші діди не хотіли, а казати правду було елементарно соромно. Бо "правильно" було - так, як в газетах чи по телевізору - красиво, жертовно й героїчно. А так, як насправді - це все одно, що зустріти поважних гостей у спідньому, в яких-небудь розтягнутих кальсонах з мішками на колінах.
Мені знадобилося не один рік відвоювати самій, щоб зрозуміти це.
Всієї правди про Другу світову ми вже не дізнаємось, бо нема вже кому її розказати. Але ми можемо фіксувати правду про ту, що випала на нашу долю. Я намагаюсь і намагатимусь це робити.
Цей страшний злочин підірвав здоровʼя Ющенка, перший рік його президентства був пеклом, з постійними лікарнями і десятками операцій. Але він вистояв, зробив все, для усвідомлення суспільством трагедії Голодомору, відстоював проєвропейський вектор розвитку країни >>
Перші кроки як агресор більшовицька Росія зробила не 7-го, а 11 листопада 1917 року. Через три дні після проголошення в Києві незалежної Української Народної Республіки, що сталося 8 листопада. >>
Ми маємо абсолютно ганебну заяву так званих митців до ЮНЕСКО з приводу збереження особливого російського характеру Одеси. Ми маємо схожі заяви в Полтаві, де хтось хоче зберегти пам'ятники присвячені Петру I. >>
Я впевнений, що вояки УПА, дивляться на ваш щоденний чин, пишаються вами, і посміхаються тому, що справа захисту України в надійних руках. Про кращих нащадків годі й мріяти. >>
Цій скульптурі майже 1000 років і вона опинилась під загрозою знищення російськими окупантами. Евакуація супроводжувалась вибухами КАБів. >>
Цій скульптурі майже 1000 років і вона опинилась під загрозою знищення російськими окупантами. Евакуація відбувалась під звуки роботи артилерії. >>
