Трутні у «телеку»

Якщо чогось не показують у телевізорі, то такого буцімто і в нашій реальності не існує.

Діти, трапляється, що й жінки, якщо чогось бояться на екрані, то заплющують очі або ж підглядають — тоді вже не так страшно. Аби ж ми жили в телевізорі!

Нещодавно весь вітчизняний телерій захлинався від радощів, що молдавський цар Додон привітав з якимось святом недоімперетора «Х...ла». Коментарі до цієї протокольної дрібнички писати полінувалися. Чи уникли зумисне численних паралелей ?

«Російський президент Володимир Путін підписав указ про військових із сепаратистського регіону Грузії — Абхазії. Своїм указом російський лідер доручив уряду країни підписати угоду на фінансування модернізації збройних сил сепаратистів». (Тему протистояння з Грузією постійно висвітлює «24 канал»). Будь-яка форма автономізації ставлеників Кремля на Донбасі поширить путінську практику.

Одну передплатну газету, одну радіоточку на кухні успішно замінив кольоровий екран. І немає значення, скільки електронних сигналів приймають ваші «Панасоніки» чи «Шарпи» або ж смартфони. Всі ЗМІ і повсюди реагують на стандартизованого громадянина. Вдаване різноманіття формує  однакову, іноді хворобливу залежність — телевізійну й комп’ютерну.

Інформація як журналістський жанр виродилася в електронних ЗМІ. Вимог законів дотримуються 5-6 телеканалів. Більшість гризуться нібито довкола політики, а насправді обслуговують інтереси власників, бо їм байдужа розбудова Української держави, зате голоси капітулянтів-замиренців уже звучать, як хор «мальчіков» Пінчука, Медведчука, Коломойського, Авакова, Ахметова.

Скажіть, серед ваших зацікавлень є підглядання за сексуальними іграшками народних депутатів? Ні, звичайно. Чому ж тоді другий тиждень це в ефірі? Хто кому з політичних пройдисвітів натовк писок? Та повбивалися б! Нарешті: вас задовольнили роз’яснення президента про «миротворчі кроки» та звернення 11 листопада ц. р. стосовно земельного ринку?

Запитую в одному випадку: коли маю власну й обґрунтовану відповідь. Так я на весь цей ґвалт кагали відповідав у коментарях друзям у соціальній мережі. Однак є два запитання, що там не вміщаються. Тоді, десь із тиждень тому, почав цього дописа і... покинув. Погидував бабратися в гівні. Однак після «миротворчої ініціативи» Назарбаєва, що змагається пригодитися вічному президенту Кремля, замовчування дорівнюватиме потуранню. Зустрічатися будь-де з Хуйлом означає поставити себе поза цивілізованим світом, підтримати скасування санкцій проти агресора, висякатися на могили полеглих у боях із ворогом. Найменша легітимізація сепаратистських проросійських псевдореспублік стане сигналом «вічним сусідам» шматувати територію України. Така позиція вже руйнує світовий порядок та загальновизнані ООН та двосторонніми угодами кордони. Проте ідеологи з Українського інституту майбутнього обрали для «слуг народу» саме таку прислужницьку роль.

Стосовно негайного розпродажу орних земель Володимир Зеленський даремно поспішає. Одне запитання йому зруйнує всі його обґрунтування цієї оборудки. Воно звучить так: хто сказав, що єдиний вихід — спродати Батьківщину, спадок предків? Аграрна галузь сьомий рік завершує обжинки рекордними врожаями. Замість розвивати успіхи, поширювати фермерство «зелена» влада хоче завдати нищівного удару цілому народові.

Є ще одна відповідь. Без самого запитання. «Прихватизаційна» сверблячка — роздержавлення спиртової галузі, найпотужніших, вирішальних для безпеки країни підприємств, поряд iз руйнацією агроринку — планові спроби виснажити економіку дер­жави.

На зорі незалежності ми порівнювали промисловий та аграрний потенціал України з 1991 роком. Не дійшли до контрольних позначок — ситуація погіршилася. Анексія Криму та агресія росіян на сході держави змусила тепер говорити про економіку «до війни». П’ять років господарювання невігласів і малоросів українська земля не витримає.