А я ось все життя в Києві. Народився тут.
І чотири рази на день минаю біля метро Харківська кіоски з шаурмою.
Зранку мені ті запахи огидні. А на голодний шлунок увечорі - дуже навіть сексі. Іноді важко стриматись від бажання щось купити. Зупиняє лише думка, що в тих кіосках немає водопроводу і каналізації.
А між цими кіосками на автобусній кінцевій немає асфальту.
Давно вже. Кілька років.
По сухому йти навіть прикольно - перестрибую з асфальтового горбочка на горбочок і уявляю як Фродо з Семом так само стрибали через трясовину з мертвими, коли тягнули обручку в Мордор.
А ось коли тане сніг чи сильний дощ, то все це перетворюється на справжню трясовину. Тоді вже ніколи думати про героїв Толкієна, бо якщо зосліпу переплутати асфальтовий горбочок зі згустком якогось вуличного сміття, то опиняєшся вище кісточок в чомусь гидкому тягнучому і вологому. В таких випадках (а буває) я згадую як мої читачі люблять дорікнути мені - ну, як же так, це ж так недипломатично.
Іноді доводиться чалапати на роботу по коліна в дуже недипломатичному стані.
А ще, дуже часто в районі метро Харківська повітря липке і густе. Це чи то від Бортницької станції, чи то від сміттєспалювального заводу. Але дихати все‘дно фізично важко. Який би з цих важливих для усіх киян об’єктів інфраструктури не був тому причиною. Вдома рятує кондиціонер. Мене рятує, а Ахметову трошки щастя від моїх рахунків за електроенергію. Кажуть, що і Порошенку. Але про це не можна говорити, щоб часом не зачепити чиїсь почуття і любов... до Києва.
Раніше по дорозі до метро були і приємні запахи - кілька малесеньких кафешечок. Звідти іноді апетитно пахне кавою і круасанами. Одне з них завжди тішить мене дотепною назвою - Pit Stop. Я щоразу зазираю, чи не побачу там зграю довгоногих красунь і Шумахера, який обливає їх шампанським. Поки не бачив.
Я щоправда там нічого не купую. Бо хоч там і можуть колись з‘явитися довгоногі і пишногруді моделі, але каналізації і водопроводу в них теж немає, а це нагадує про мафи з шаурмою.
Колись цих кафешечок було вдвічі більше. Просто мафи розташувались вздовж усієї героїчної Декабристів. Але потім мером став Кличко і розпочав не менш героїчну за нашу вулицю боротьбу з МАФами. Відтак половину вулиці від них очистили. І очевидно вона стала вдвічі архітектурно привабливіша.
В під‘їзді у нас часто тхне цвіллю і вологістю. І я радію, бо ці запахи не такі приторні, як котяча сеча. Та й вцілому відчути їх не так гидко, як здибатись у дворі з жирним пацюком. Сподіваюсь, що слово "жирний" нікого тут не образить, бо образливими є пацюки.
А ще пару тижнів тому, прокинувшись посеред ночі від криків сп‘янілих відвідувачів закладу з безпретензійною назвою Prosto Bar, що гостинно приймає киян і, боюсь, що і гостей міста, до раннього ранку саме навпроти нашого балкону, я був приємно заскочений - пахло липою.
Київ - він різний. І по-різному його бачать, відчувають і вдихають різні люди. І вже давно - від Кия, Щека і Хорива. Природно, що і від сестри їхньої Либеді.
